Курсовая работа: Образ Рідної неволі в драматургії Лесі Українки

Вона закликає братися до праці, щоб вороги не змогли скористатися з їхньої неволі. Коли в рабів нічого немає, вони залежать від своїх ворогів. Доводиться шукати одяг, притулок, багаття. А якщо можна самостійно піклуватися про себе – можна вийти з-під залежності. Тірца вселяє надію в зневірені душі жінок, вони беруться до роботи зі словами:

Благословенна ти, надії дочко!

Тірца рушає до чоловіків, хоче підняти пораненого, в якого

Загоїлась та рана, що на грудях,

а та, що в серці, буде вік палати!

Вона пропонує йому розкувати меча на рало, бо руїні потрібна оборона. Адже тепер Палестина потребує хлібу, і ворогові найлегше завоювати сиріт і вдів голодом. Тоді вже не лишиться надії на порятунок. “Чий хліб і праця – того земля”, – каже Тірца. Вона скеровує чоловіка туди, де є живі люди, які мають живий вогонь, щоби перекувати меча. З убивчого заліза буде залізо життєдайне. Чоловік слухається поради, встає і вирушає зі словами:

Благословенне слово, що гартує!

Молодші легше надаються до змін. Вони не настільки звикли до рабства, бо у своїй душі вони не є рабами. Старше покоління іудеїв пам’ятає колишні часи, вважає, що манна небесна мусить сама впасти на голову, а для власного щастя зусиль докладати не треба.:

Проклятий той, хто будить подоланих,

проклятий той, хто краде сон в рабів,

бо менший гріх ограбувати старця,

голодному скоринку одібрать.

Старий з упередженням ставиться до закликів Тірци, йому не подобається змальована нею перспектива. Його зачіпають за живе слова Тірци:

Хто раб? Хто подоланий? Тільки той

хто самохіть несе ярмо неволі.

Страшно визнати себе рабом, але правда ріже по живому, саме тому слова Тірци нервують Старого. Для Тірци неволя людей не буває чужою, вся неволя є рідною. Вона виявляється в рабській свідомості, яка не дає порушити усталений порядок речей, як у випадку зі Старим.

Найбільша сутичка відбулася між Тірцею і Співцем. Вони мають різне розуміння ролі митця в суспільстві. Співець має арфу

Самого Єремії! А йому

вона десь від Ісаії дісталась,

той мав її з Давидового дому, –

либонь, ще сам Давид грав на сій арфі,

співаючи на Божу славу псалми!

Тірца наполягає, щоби Співець виконував свої твори, які продовжували би справу його видатних попередників. Але він вважає, що треба на арфі Єремії виконувати лише його пісні. Інші оскверняють священний інструмент. Тірца з тим не погоджується:

Колись ти чув, як на пророчий голос

руїна озивалась. Я ж почула,

як ти, співець, хотів луною бути

оцій руїні…

Навіть у мистецтві виявляється рабство. Якщо людина не вільна співати те, що на цей момент варто почути народові, вона є моральним рабом. Проти рабства морального постає Тірца. На якусь хвилю самарійський пророк підтримує і захищає її. Його мотивація відштовхує Тірцу:

Оті лукаві струни гомоніли