Курсовая работа: Образ Рідної неволі в драматургії Лесі Українки

вони його приспали, а тим часом

престол точила іудейська зрада,

мов шашель.

Самарійський пророк хоче помститися іудеям за колишню зраду. Він не думає про те, що зараз треба всім об’єднатися проти спільного ворога, щоби розірвати кайдани рабства. Натомість виникає сварка між самарянами й іудеями, Тірца не може розбудити приспаний розум, вона доходить висновку:

Не вам

судилось розкувать ярмо залізне

на коси і серпи. Он ті, малії,

он ті, що в куренях та при багаттях

удосвіта працюють неоспало,

вони жнива для Господа готують,

а ви, мов скорпіон в своєму гніві,

самі собі отрути завдасте,

самі себе пожрете, мов ті змії,

що Бог колись наслав на кару нам.

Після цих слів Тірца втрачає прихильність і підтримку самарян. За першою редакцією поеми Тірца, обурена закликом іудейського співця до покори, каже:

Тепер старий сліпець провадить хоче

дітей видющих – Господи, рятуй!

Тірца йде від них у пустелю чекати слушного часу для боротьби. Вона йде самовільно, зневірившись у кращій долі народу. За другою редакцією Тірцу женуть у пустелю, але вона не зрікається своїх переконань:

Дух Божий знайде сам мене в пустині,

а вам ще довгий шлях лежить до нього!

Тірца залишає зламаний народ наодинці з його неволею, витративши всі сили, щоби переконати рабів у тому, що вони занурені в ганьбу. Її дух лишається незломленим, поки неволя є навколо неї, поки вона може поставати і боротися проти неволі. Це її народ, значить, і рідна їй неволя. А оскільки пророків у своїй вітчизні не буває – Тірцу женуть за правдиві слова. Це ще одна риса рабів.

РОЗДІЛ 4.

Хто такий раб?

Це питання порушує Леся Українка в драматичній поемі “В дому роботи, в карїні неволі” (1906). Продовжуючи суперечку, розпочату Елеазаром, раб-гебрей і раб-єгиптянин ведуть гарячу дискусію з цього питання. Обидва є рабами на величезному будівництві. Кожен виконує свою роботу: гебрей бабрається в болоті, єгиптянин – у фарбах. Раб-гебрей у “заболоченій одежі, шкарубкій від мулу, увесь засмічений присохлим баговинням, худий, вузькогрудий, знесилений”. Одежа раба-єгиптянина “замащена фарбами, але ніякого іншого бруду на ній нема; він худий, як і гебрей, але його тонка, сухорлява постать широкоплеча і неначе викована з червоної міді, по ній знати уперту, незламну силу, якусь немов нелюдську витривалість”.

Кожен з них має своє розуміння рабства. Гебрея гнітить усвідомлення того, що він працює на будівництві храма для чужих богів:

Нехай би се був дім, чи там дворець,

чи хоч темниця, клуня, стайня, хлів,

а то – каміння купа величезна,

поставлена стовпами, бовванами

довготелесими – який в тім глузд?

Гебреєві боляче служити чужим богам. Він є невільником у чужій країні, виконує роботу, сенсу якої не бачить: