Курсовая работа: Онтологічні теми в романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита"
Воланд з’являється на Патріарших ставках спекотного весняного вечора перед Берліозом та Бездомним. Але вони не розпізнають у ньому диявола.
Воланд, як князь темряви нічого поганого не зробив. Він нікого не спонукав (бо не було кого), нікому не збрехав, виконав всі свої обіцянки. Навіть на злополучному сеансі у Вар’єте він не виконує фокуси і нікого не карає, а лише спостерігає, розкриває, оголює зло (просто таємне стає очевидним, що діється в реальному світі і без допомоги темних сил). Воланду просто захотілося побачити москвичів в натовпі, а зручніше це було зробити в театрі.
Навіть з самого початку роману князь темряви робить вчинки: не говорить зайвих фраз, карає Берліоза за безвір’я, а точніше вирішує справедливо долю керівника МАССОЛІТу «за його віру»; якщо хтось не вірив в романі у поту стороннє життя, то і не отримує нічого, а точніше, отримує те, в що вірить. Взагалі за час перебування Воланда та його почти в Москві, виявилося лише два вбивства: Берліоза та Майгеля.
Булгаков вважав, що не можуть бути прощенними гріх зневіри та зрадництво. Берліоз – войовничий атеїст, втратив віру, за це він привселюдно втрачає голову під міським трамваєм. А барон Май гель несе в собі Іудин гріх: зрадництво заради зиску, за гроші. Його страта аналогічна страті Іуди із Кіріафу з єршаламіїських розділів, такий гріх можна спокутувати лише ціною крові. Зло карається руками самого зла (постріл Азазелло). Голова Берліоза перетворюється на кубок для збирання крові страченого Майгеля, яка потім перетворюється на вино, таке саме, як те, що пив Понтій Пілат.
Ті, хто зустрічаються з представниками темних сил у творі, вже не почувають себе захищеними. Не дарма Стьопа Лиходєєв та Римський після того, як їх знайшли, вперто вимагали, щоб їх зачинили у броньовані камери.
Сила роману, глибинний філософський зміст того, що суть образу князя темряви – це позачасова вічна сила, як і Бог. Це сила, яка буде присутня завжди, незалежно від того, чи вірять в неї, чи ні.
Місія нечистої сили на землі виконана. Все набуває істинного вигляду.
2.4. Взаємовідношення персонажів у романі з різних світів.
Навіть при першому прочитанні роману, неможливо припустити, що між єршаламіївськими розділами, подіями, пов’язаними з Воландом і реальними епізодами в Москві повинен бути якийсь внутрішній зв’язок, логіка розподілу подій в художньому просторі роману.
В XVIII столітті український філософ-гуманіст, письменник Г.Сковорода в трактаті «Потоп зміїний» виклав, що існують три світи: земний, космічний, біблійний. Кожен з них має дві сторони – зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму).
У романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» земний світ уособлюють персонажі московського життя 30-х років. Берліоз, Римський, Варенуха, Листочкін та ін.
До космічного належать Воланд, Азазелло, Коров’єв, кіт Бегемот, Гелла.
Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Лівія Матвія, Іуду та інших. Філософія Сковороди допомагає нам також зрозуміти один з останніх і ключових розділів булгаковського роману: «Доля Майстра і Маргарити визначена». Український філософ стверджував, що все, що конче потрібно людині, вона вже має, а те, що важко їй дається, не є життєвою потребою: «Дякую блаженному Богу за те, що зробив все потрібне неважким, а важке – непотрібним».
Автор роману про Ієшуа і Пілата заслужив на світло, уготоване лише тільки святим мученикам за віру, а спокій, призначений істинній людині.
В якому часі живуть і діють герої М.Булгакова? Це час теперішній, Москва 30-х років, а також біблійний, минулий за якого відбуваються описані в романі події. Але в романі є герої, які вільно почуваються як у теперішньому, так і в минулому часі. Це передусім Воланд, сам Майстер, що пише роман про Ієшуа і наприкінці оповіді зустрічається зі своїм героєм. Очевидно, для них існує якийсь «третій час». Ці часи (іншими словами – «світи») існують не окремо один від одного, а переплітаються дивним чином.
Не можна не помітити, що багато розділів із роману майстра починається тими самими словами, якими закінчився попередній. Це стосується розділів московських. Вже з самого початку відчувається якийсь таємний зв'язок між тим, що відбувається у Москві та Єршалаїмі.
В романі М.Булгакова більшість персонажів існують в декількох вимірах. Михайло Олександрович Берліоз, людина досвідчена і культурна, вбирає атеїзм нормою свого життя, тому і лишається навіть потустороннього життя. Іван Бездомний в реальному житті бездарний поет, але після спілкування з майстром, після дивної обіцянки ніколи більше не писати вірші перероджується і стає істориком, зовсім іншою людиною – Іваном Миколайовичем Понир’євим. Страждає розділенням особистості і п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат, якого відразу ж після малодушного рішення не ризикувати кар’єрою і не захищати більше Ієшуа, картає дивна думка про якесь безсмертя. Маргарита, ще до зустрічі з нечистою силою поєднувала в собі світло та темряву, біле та чорне, тобто вона вже була відьмою, «трішки косоокою на одне око». А потім за допомогою Воланда та його почти «розкриває» свою внутрішню суть, тому що стомилася існувати в світі брехні та претворства. І ще вона розуміє, що живучи по законам реального життя, вона ніколи не зможе врятувати свого майстра. Навіть сам сатана (Воланд) не виконує в романі своєї безпосередньої функції – спокушання людей, а виконує функцію покарання людей (але справедливе).
Фактично «зведення рахунків» в ніч з суботи на неділю відбувається у всіх трьох вимірах роману (біблійному, космічному, реальному). По Біблії, Ісус воскрес в ніч на неділю. В космічному світі роману – ніч зриває маски зі свити Воланда і розкриває суть майстра і Маргарити; в реальному світі твору – етапи еволюції і переродження (сім християнських тайн) проходить поет Іван Бездомний.
Отже, можна припустити, що художні цілі булгаковського роману – це своєрідне перехрестя двох світів: «земного», повсякденного, що містить у собі життя Москви 30-х років, та біблійного, в якому живуть і діють персонажі, пов’язані з історією Ієшуа. Світи ці сходяться, перехрещуються у своєрідному «третьому світі» - в континуумі вічності, де найчіткіше виявляється загальний зв'язок предметів і явищ. З позиції вічності можна легко пояснити і «таємничий» зв'язок між зустріччю на Патріарших ставках та історією допиту Ієшуа: обидві ці події відбуваються в один і той самий день календарного року, а саме – в Страсний Четвер.
Відомо, що повний весняний місяць, який сяє в небі Єршалаїма і Москви – це натяк на те, що на дворі Страсний тиждень перед Пасхою, яку відзначають у християнському світі в першу неділю після повного весняного місяця.
Одночасна єдність трьох світів – основа художньої концепції булгаковського роману. Вічність, в якій збігаються людський і біблійний світи – просторово-часові координати, або хронотопи «Майстра і Маргарити».
Змальовуючи різні світи, Булгаков наголошував на розриві зв’язків, стосунків між ними. Люди живуть на землі і не думають про Бога, про Всесвіт. Злободенні питання «закрили собою» вічні цілі. А це означало, що світ утратив духовну мету і зірвався у прірву. Роман «Майстер і Маргарита» - попередження людству про те, що його очікуватиме, якщо воно й далі порушуватиме закони буття.
Висновок
Отже, "Майстер і Маргарита" - подвійний роман. Обидва "Романа протипоставлені" один одному, і поява головного діючої особи роману Майстри про Понтія Пілаті - Ієшуа - у романі про Майстра неможливо, тому що він оповідає нам про час самого письменника, епосі, символом якої був Воланд - сатана. Добро ж у реальному житті могло бути тільки відносним, частковим. В іншому випадку існування його ставало неможливим. Тому-то Майстер і Маргарита, утілення добра в романі про Майстру, і змушені вступати в "союз " з Воландом, тобто йти на компроміси із совістю, брехати, щоб зберегти любов і істину про Христа, що відкрилася Майстрові. Це і пояснює подвійність персонажів. Святість і добро часом сполучаться в їхніх образах зі злом, неправдою і зрадництвом. Так, Маргарита виступає не тільки як відьму, що влаштовує розгром у квартирі критика Латунського: вона утішає плачучої дитини , що в народних легендах властиво або святий, або самій Пречистій Діві. Майстер же, відновлюючи у своєму романі про Понтія Пілаті хід подій, що були в Єршалаїмі "чотирнадцятого числа весняного місяця нісана", є, безумовно, особистістю талановитої і неабиякої, але зломленої переслідуваннями - відрікається від творчості, віддаючи істину, що відкрилася йому. Єдиний учень Майстра, поет Іван Бездомний кидає писати вірші за порадою вчителя, але все-таки те, що з ним сталося потім вважає тільки тяжкою марою, хворобою.
Добро в романі про Майстра хоч і не абсолютно, але реально. Інакше зображене в ньому зло: воно представлено як реальним, породженим державним ладом , і надприродне, біблійне. Воланд і його звита з'являються на ст?