Таким чином, з психологічної точки зору дошкільне дитинство є сприятливим періодом для розвитку творчої активності тому, що в цьому віці діти надзвичайно допитливі, у них є величезне бажання пізнавати навколишній світ. І батьки заохочуючи допитливість, повідомляючи дітей знання, залучаючи їх до різних видів діяльності, сприяють розширенню дитячого досвіду. А накопичення досвіду і знань - це необхідна передумова для майбутньої творчої діяльності. Крім того, мислення дошкільників вільніше, ніж мислення доросліших дітей. Воно ще не задавлене догмами і стереотипами, воно більш незалежне. А цю якість необхідно всіляко розвивати. Дошкільне дитинство також є сензитивным періодом для розвитку творчої уяви. Зі всього вище сказаного можна зробити вивід, що дошкільний вік, дає прекрасні можливості для розвитку здібностей до творчості. І від того, наскільки були використані ці можливості, багато в чому залежатиме творчий потенціал дорослої людини.

3. Умови для успішного розвитку творчої активності

Для розвитку творчої активності дітей необхідна наявність як об'єктивних, так і суб'єктивних умов.

Об'єктивні умови наступні:

а) джерела різної художньої інформації, що збагачують переживання дітей, заняття, розваги, свята в дитячому саду, багаточисельні життєві ситуації, що оточують дитяти;

б) умови матеріальної середи, що дозволяють дітям розвернути свою діяльність і додати їй той або інший характер, вибрати який-небудь вид художньої практики;

в) характер і тактика керівництва педагога, його побічні дії, його співучасть, що виявляється у вираженні свого відношення до художньої діяльності, в заохочувальних зауваженнях, що створюють сприятливу атмосферу.

До суб'єктивних умов відносяться:

а) художні інтереси дітей, їх вибірковість, стійкість;

б) спонуки дітей, що викликають їх самостійну діяльність на основі прагнення виразити свої художні враження, застосувати наявний художній досвід або удосконалити його, включитися у взаємини з дітьми./12;с.8/

Оскільки будь-яка діяльність складається із закінчених дій, підлеглих спільної мети, то її структуру слід розглядувати у зв'язку з її процесом: виникнення задуму, розгортанням самої діяльності і її висновком. Аналіз спеціальної літератури показує, що структура творчо-художньої діяльності виглядає таким чином:

1. Виникнення художніх задумів (цілі) як вияв цікавості дитяти, продиктованої внутрішніми мотивами і обумовлених наявним художнім досвідом. Зовні це може виражатися у виборі дитям того або іншого виду художньої діяльності, знаходженні форми її організації, залученні однолітків до участі, до встановлення взаємин і розподілу ролей, в підготовці матеріальних умов до її здійснення.

2. Реалізація задуму, якість якої залежить від володіння способами перенесення наявного досвіду в нові умови.

3. Самоконтроль дій, прагнення наблизитися до поставленої мети. Виражається у вдосконаленні дитям своїх дій по ходу розвитку ігрової діяльності, у висловлюваних припущеннях по її подальшому ходу і закінченню.

Разом з тим, в зарубіжній і вітчизняній педагогіці і психології широко дискутується питання про необхідність керівництва художньою діяльністю дітей. Мистецтво в сучасних теоріях трактується з різних позицій – екзистенціалізму, неопрагматизма, бихевиоризма і так далі Різнорідність підходу до мистецтва не дозволяє говорити про єдині напрями. Проте домінують ідеї про мистецтво як про явище незалежному і чисто інтуїтивному. Даний вивід відноситься і до художньої діяльності дітей, оскільки вона зіставляється з мистецтвом. У теорії естетичного виховання це положення також є таким, що веде, тому, природно, приводить його прихильників до виводу про негативне відношення в педагогічному керівництву.

У багатьох праці підкреслюється, що мистецтво не віддзеркалення життя, а тільки спосіб виявлення особистих переживань, така і суть художньої діяльності дітей.

Лава досліджень, втім, визнаючи, що самостійна художня діяльність зачинається за ініціативою дітей, роблять вивід, що процес цей не спонтанний, а педагогічно обумовлений. Педагогічна обумовленість залежить від встановлення правильного співвідношення суб'єктивних і об'єктивних причин. Сформовані дорослим художні інтереси дітей, враження, що скупчилися, – все це виливається в спробах “самовыявления” своїх переживань. Дорослий виступає як керівник, що використовує суб'єктивні інтереси дитяти. Ця діяльність дорослого носить непрямий характер і вимагає від нього:

· збагачення дітей художніми враженнями;

· створення наочної середи, що дозволяє їм легко орієнтуватися і діяти з художніми матеріалами; доброзичливого відношення, що розташовує дітей до діяльності;

· встановлення правильного співвідношення між різними формами організації художньої діяльності дітей;

· розвитку своїх художньо-педагогічних здібностей, які допоможуть педагогам творчо і тактовно формувати способи самостійних дій дітей.

Наявний вітчизняний досвід по розвитку творчої активності дітей показує, що для розвитку самостійної діяльності необхідне методичне керівництво. Слід планувати зразкову тематику, намічати прийоми керівництва. Все це сприяє тому, що потримало стійкого інтересу дітей до художньої діяльності.

Педагог може використовувати цілу групу методів з метою розвитку самостійних дій з художнім змістом. Це – організація цілеспрямованого спостереження, бесіди, питання.

За допомогою вказаних методів педагог сприяє формуванню задуму (вибір об'єкту, зміст майбутньої композиції), відборі матеріалу (папір, фарби, кольорова крейда), реалізації задуму (знаходження виразних засобів для якнайкращого втілення), оцінці продукту діяльності.

Однією з головних умов розвитку у дошкільників творчості в танці є усвідомлене відношення дітей до засобів танцювальної виразності, оволодіння мовою пантомімічних і танцювальних рухів. Таке оволодіння передбачає, перш за все, розуміння значень цих рухів, уміння з їх допомогою виражати відношення, настрій свій власний або змальовуваного персонажа.

Проте самостійно дошкільники не можуть підійти до усвідомлення мови рухів і освоїти його.

Отже, потрібне цілеспрямоване навчання їх цій мові, в процесі якої діти повинні познайомитися не лише з окремими рухами, але і з принципами їх зміни, варіювання, а також простими прийомами композиції танцю.

Іншою важливою умовою формування і розвитку у дітей творчості в музично-ритмічних рухах є оптимальне поєднання в єдиному процесі повчальних і творчих моментів. При цьому творчість повинна розглядуватися в якості не стільки підсумку навчання, скільки його своєрідного «методу».

Відносна короткочасність періодів навчання не дозволяє заучувати зразки рухів до «жорстких» стереотипів.

При переході до творчих завдань ці зразки залишаються ще достатньо пластичними, що полегшує дітям їх довільну зміну. В той же час самостійні проби, що варіюють учбовий матеріал, стають додатковими шляхом його вивчення.