Курсовая работа: Організаційно-економічні засади ефективності виробництва озимої пшениці
Зернопромисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану структуру, в яку, крім зернового господарства, входять борошномельна, круп'яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення економічних і технологічних зв'язків між ними, їх збалансований розвиток, кооперування виробництва, використання найновіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.
В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентноздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність – це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства. [11].
З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є інтенсифікація зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.
За результатами досліджень наукових установ з питань сівозмін, у Лісостепу високі і порівняно стабільні врожаї зерна доброї якості озима пшениця забезпечує при розміщенні її після гороху на зерно, багаторічних на один укіс трав (крім посушливих років), однорічних трав і кукурудзи на зелений корм та кукурудзи на силос ранніх строків збирання. Задовільним попередником для озимої пшениці є гречка ранньостиглих сортів за якісного збирання. Помітно знижується врожайність озимої пшениці в повторних посівах, при розміщенні після ячменю та кукурудзи МВС пізніх строків збирання.
У Лісостепу України впроваджено 10‑пільну сівозміну з таким чергуванням культур: багаторічні трави на один укіс або однорічні – озима пшениця – цукровий буряк – горох – озима пшениця – кукурудза на зерно – кукурудза на силос – озима пшениця – цукровий буряк – ячмінь, яра пшениця + багаторічні трави. Структура посівів при цьому буде наступною: зернових – 60%, в т.ч. озимої пшениці – 30%, кукурудзи на зерно – 10%, гороху – 10%, ярої пшениці або ячменю 10%, цукрових буряків – 20%, кукурудзи на силос – 10%. [2]
Також вводяться короткоротаційні сівозміни з таким чергуванням культур:
* зернобобові – озима пшениця – цукрові буряки – картопля, гречка – яра пшениця;
* соя – озима пшениця – цукрові буряки – яра пшениця;
* конюшина – озима пшениця – горох, гречка – озима пшениця – цукрові буряки.
Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природнокліматичних та економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої пшениці до 50–60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні становить 30 ц/га). [8].
В останні роки в АПК різко скоротилося застосування органічних та мінеральних добрив. Скорочення застосування добрив призвело до різкого зниження урожаїв польових культур. А тому збільшення норм внесення добрив і доведення їх до оптимального рівня є актуальним питанням для сільськогосподарських товаровиробників.
Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% – поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% – впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.
Отже, можна відмітити, що у підвищенні ефективності виробництва зерна значне місце займає оптимізація сортового складу. Під оптимальною розуміють таку структуру посівів, при якій на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висівають сорт, що забезпечує найбільш повне використання потенціальної родючості ґрунту. Підвищення ефективності виробництва зернових тісно пов'язане також з технічним переозброєнням галузі.
Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Певні недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.
Узагальнені результати розрахунків енергетичної ефективності різних варіантів інтенсивних сівозмін показують, що найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності отримали в зернопросапних сівозмінах з горохом і одним та двома полями кукурудзи – 2,63 і 2,66. Цей показник був високим і в сівозмінах з 100% насиченням зерновими, в тому числі 33,3%-66,6% озимої пшениці, 33,3% ячменю та по 33,3% гороху. Проведені розрахунки свідчать про доцільність впровадження господарствами, що спеціалізуються на виробництві зернових колосових і зернобобових культур трипільних схем сівозмін: чорний пар – озима пшениця – цукрові буряки; горох – озима пшениця – цукрові буряки. Для господарств з круп'янозерновим виробничим напрямком кращими є сівозміни з 100% насиченням їх зерновими, в тому числі 33,3% гороху, 33,3% озимої пшениці та 33,4% гречки або проса. [4].
Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.
Комплексна механізація – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці до 0,67–0,09 люд.-год на 1 ц зерна. [18].
Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів. [19].
Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15–17%) і клейковини (28–36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням.
Якість зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств.
Однак, складне економічне становище сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві – урожайності та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити якість зерна?
Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкідливість від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна озимої пшениці. Так, вміст білка в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини – 4,3%, скловидність – 5,2% відповідно.
Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість у зростанні продуктивності праці і є реальною умовою збільшення виробництва продукції.
Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв.
1.3 Стан розвитку виробництва озимої пшениці на сучасному етапі в Україні та передовий світовий досвід
Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки – і Німеччині. (Додаток 1).
Зоною вирощування товарної озимої пшениці на Україні є зони Степу і Лісостепу. Ця культура продуктивніше, ніж ярі зернові культури, використовує весняні запаси вологи та поживні речовини, краще адаптується до несприятливих умов, забезпечує більш сталі врожаї. Багаторічними дослідженнями наукових установвстановлено оптимальну структуру зернового клину. Площапосівів озимої пшениці повинні становити: – 6 млн.. га. Але за остані роки відбулися структурні зміни в посівних площах озимої пшениці: за 1990–2007 рр. посіви озимої пшениці скоротилися на 31,7%. (Додаток 2.)
Але аналіз зернових господарств за 16‑річний період дає підстави стверджувати, що без вжиття екстрених кардинальних заходів Україна може втратити свої позиції великої зернової держави в Європі. Урожай озимих культур в Україні в 2007 р. складе 14–14,5 млн.. тонн, у тому числі озимої пшениці – 10–12,5 млн.. тонн. Про це свідчить і динаміка врожайності озимої пшениці. (Рисунок 1). Для порівняння, у найбільш урожайному 1990 році озимої пшениці в Україні було зібрано по 35,1 ц/га, а у 2006 році – по 24,1 ц/га. Урожайність зернових в країнах, які є постачальниками зерна на світовий ринок у 2007 році становила: у Європейському Союзі – 4,6 т/га, у США – 6,9 т/га. Тобто, урожайність зерна в Україні у 1,8 – 2,8 рази нижча проти провідних зернових країн. [15].
Рис. 1. Валовий збір зерна та урожайність зернових культур
(в усіх категоріях господарств)