Курсовая работа: Оцінка кредитоспроможності позичальника як засіб зниження кредитного ризику комерційного банку

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії:

Клас А – фінансова діяльність дуже добра і дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені строки;

Клас Б – фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

Клас В – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

Клас Г – фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність на протязі коротких періодів часу;

Клас Д – фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.[7]

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:

«добре» -- якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована один раз на строк до 30 днів;

«слабке» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації 30-90 днів;

«недостатнє» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.[18]

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.

Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:

- агресивнiсть кредитної полiтики;

- вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

- наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

- значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;

- застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок;

- нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;

- вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

- iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;

- недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.[7]

Банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками для формування якого проводять класифікацію за групами ризиковості кредитів. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику:

- для стандартних позик – 2%;

- для позик під контролем – 5%;

- для субстандартних позик – 20%;

- для сумнівних до повернення позик – 50%;

- для безнадійних позик – 100%.[15]

Рівень кредитного ризику значно збільшується, якщо:

* проблемні позики виникають раптово та наперекір очікуванням;