Курсова робота

"Представництво в цивільному праві"

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття та підстави представництва в цивільному праві України. 4

2. Види представництва в цивільному праві України. 12

3. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України. 18

Висновки. 23

Перелік використаної літератури. 24

Вступ

Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання й реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб'єктивних прав і обов'язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов'язків суб'єктами права. Разом з тим особа представника не має закривати собою того, кого представляє, обмежувати його розсуд та права. З'ясування співвідношення між цими суперечливими цілями становить значний науковий інтерес. Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми, яка в умовах проголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого звучання.

Разом з тим проблема представництва має не лише теоретичний інтерес, але і практичне значення, оскільки процес оновлення цивільного законодавства, який відбувається в Україні, поставив на порядок денний питання про зміну в підходах до регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі тих, що опосередковують відносини представництва. Останні в умовах розширення кількості учасників цивільного обігу, посилення їхньої автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов'язків учасниками економічного обігу.

Крім того, представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб'єктності юридичної особи. І хоч існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з'ясованою. До того ж, у будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо.

1. Поняття та підстави представництва в цивільному праві України

Інститут представництва в цивільному праві України представлений главою 17 Цивільного кодексу України[1] (далі по тексту «ЦК») (ст.ст. 237-250).

Відповідно до ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, пред­ставництво є системою, що включає правовід­носини:

1) між тим, кого представляють, і представником (внутрішні правовідносини представництва);

2) між тим, кого представля­ють, і третьою особою;

3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва склада­ються між тим, кого представляють, і представ­ником, зумовлюючи виникнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок дія­льності представника. Для цих відносин характерним є те, що вони:

1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідно­син;

2) мають щодо цих зв'язків службо­вий (допоміжний) характер;

3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів:

1) відносини між представником і третіми особами, які мають організаційний ха­рактер;

2) правові відносини між тим, кого пред­ставляють, і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

У силу зовні­шніх правовідносин представництва представ­ник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформа­ційний обов'язок), а також надати докази на­явності і змісту повноваження. Невиконання першого обов'язку покладає юридичні наслід­ки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обов'язку — може призвести до неба­жання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.

Внутрішні і зовнішні відносини представни­цтва взаємопов'язані і взаємозумовлені. Це й створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого пред­ставляють, і третьою особою.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--