Курсовая работа: Представництво в цивільному праві

Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. За за­гальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-річного віку. Крім того, як пред­ставники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістна­дцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який досяг шістна­дцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуван­ням.

Не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власно­го імені, а також особа, уповноважена на веден­ня переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст. 237 ЦК). Таке правило ло­гічно пов'язане з положеннями ч. 1 ст. 238, згі­дно якому представник має діяти від імені того, кого представляє, і ст. 239 ЦК, згідно якій правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні пов­новаження. Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він пред­ставляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки — немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права — повно­важення на власні позитивні дії, тобто можли­вість представника діяти певним чином від іме­ні особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також вклю­чає можливість вимоги, у цьому випадку — пра­во вимагати від того, кого представляють, при­йняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм пов­новаження є представник, тому захист повнова­ження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представни­ком від свого імені і не потребує особливого повноваження.

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує виникнення повноваження. Зокрема, представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, вста­новлених актами цивільного законодавства. Наприклад, виникнення повноважень закон по­в'язує з фактом спільного господарювання, спіль­ності майна: при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарс­тва, він виступає як особа, що діє також від імені і в інтересах другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається.

Коло дій, які можуть бути здійснені за допо­могою представництва, не є безмежним. Тому стаття 238 ЦК якраз і визначає межі дій, котрі може вчиняти представник.

Зокрема, ч.1 ст. 238 ЦК вказує, що предста­вник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це положення стосується лише добровільного представництва, оскільки, наприклад, батьки чи опікун, будучи законними представниками, якраз і мають ме­тою «заповнити» недостатню дієздатність мало­літнього.

Не допускається укладення через представ­ника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказа­них в законі. Наприклад, договір довічного утри­мання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлю­бу, всиновлення тощо — це ті юридичні дії, які мають здійснюватися особисто (ч. 2 ст. 238 ЦК).

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє (ч. 3 ст. 238 ЦК). З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення угоди представником від­носно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Напри­клад, опікун не може укладати угод зі своїм пі­допічним, а також представляти його при укла­денні угод або веденні судової справи між пі­допічним і своїми близькими родичами. Але у деяких випадках при згоді тих, кого представ­ник одночасно представляє, такі дії можуть бути допущені. Така ситуація передбачена ст. 243 ЦК, ч. 3 якої встановлює, що комерційне представництво одночасно кількох сторін пра­вочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підпри­ємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою зго­дою вона може представляти різні сторони пра­вочину.

Представник зобов'язаний особисто вчини­ти дію, передбачену наданим йому повноважен­ням. Він може передоручити її здійснення ін­шій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого пред­ставляють, в іншій формі (у листі, телеграмі тощо). Передоручення може також ґрунтувати­ся на положеннях акта цивільного законодавст­ва. Таким спеціальним положенням акта циві­льного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з якими представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Ст. 240 ЦК не регламентує по­рядок та форму передоручення, але оскільки останнє може мати місце лише при добровіль­ному представництві, котре, у свою чергу, ґрун­тується на довіреності, то передоручення, як правило, здійснюється шляхом видачі довіре­ності представником своєму заміснику. Але пе­редоручення можливе і шляхом внесення змін у договір (доручення тощо), який є підставою представництва.

Довіреність, що видається у порядку передо­ручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержан­ня заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245). Строк, на який вона видається, не може переви­щувати терміну дії основної довіреності, на під­ставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноважен­ня іншій особі, повинен повідомити про це осо­бу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цьо­го обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісни­ка як за свої власні. Це правило закріплене в інтересах особи, яку представляють, оскільки у разі незгоди з передорученням особа, яку пред­ставляють, може в будь-який момент скасува­ти довіреність. Якщо ж представник не повідо­мив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні.

Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збере­женням останніх, то це не впливає на існуван­ня самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обо­в'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника.

Перевищення представником повноваження при вчиненні правочину — це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вка­зівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представ­ник зі своєї ініціативи розширює межі надано­го йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки зако­ну, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють.

Перевищення повноважень можливе у кіль­кісному й якісному відношенні. Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення:

1) числа, ваги, міри речей;

2) те­рміну договору, який потрібно укласти;

3) роз­міру плати або покупної ціни.

Якісне переви­щення може стосуватися:

1) властивостей і спе­цифіки предмета угоди;

2) вибору контрагента, з яким має бути укладена угода;

3) характеру самої угоди, вчинення дій, не передбачених до­віреністю.

Правочин, учинений із перевищенням повно­важень, створює, змінює, припиняє тощо цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди.

Якщо схвалення дій представника не відбу­деться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути ви­знаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК. Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК).

Окрім того, за певних об­ставин (наприклад, у випадку зловмисної домо­вленості представника і третьої особи про укла­дення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи) відшко­дувати особі, яку представляли, збитки, що ви­никли внаслідок дій представника з перевищен­ням повноважень.

Ст. 241 ЦК передбачає два варіанти поведін­ки особи, яку представляють, при представниц­тві з перевищенням повноважень:

1) вона схва­лює дії, вчинені від її імені;

2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без пов­новажень або з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різ­них формах:

К-во Просмотров: 323
Бесплатно скачать Курсовая работа: Представництво в цивільному праві