· Пряма агресія;

· Непряма агресія.

По наявності ініціативи:

· Ініціативна агресія;

· Оборонна агресія.

Тепер визначимо, що така агресивна дія й агресивна поведінка, агресивність, тому що часто в ці поняття вкладають той самий зміст.

Агресивна дія - це прояв агресивності, як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведінку.

Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередній перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності, тому що агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

В. Клайн вважає, що в агресивності є визначені здорові риси, що просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам [2;47].

Р.С.Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості [2; 120].

Стан фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем.

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

Румянцева Т.Р. вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповідно до цієї точки зору, в визначенні поведінки як агресивного, вирішальне місце повинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації дитини. Звідси, поведінку будемо назвати агресивною при наявності двох обов'язкових умов:

1. Коли мають місце згубні для жертви наслідку;

2. Коли порушені норми поведінки [11; 23].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки відіграють навчання і виховання. Психологи визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний із процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролеві власних агресивних спрямувань і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчаться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресію більш тонко: через словесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

І тут важливу роль відіграє ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини.

На думку психологів піддатливість до агресивних дій формується в міру нагромадження недоліків у процесі соціалізації. Виділяють два ступені соціалізації:

· засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки;

· засвоєння субкультурного досвіду меншого обсягу, але утримуючи норми поведінки, що допускають агресивність.

Таким чином, піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

2. ПРОЯВ АГРЕСІЇ В КРИзові ПЕРІОДИ

2.1 Дитяча агресивність. Вікові особливості прояву дитячої агресивності

Агресивні дії в дитини можна спостерігати вже із самого раннього дитинства. В перші роки життя агресія виявляється майже винятково в імпульсивних приступах упертості, що часто не піддаються керуванню дорослими. Виражається це, найчастіше, спалахами злості або гніву, що супроводжуються лементом, бриканням, кусанням, забіякувастю.

Згідно Б.Споку, в однорічному віці нормальними явищами можуть вважатися: замахування дитини на матір за те, що вона зробила щось неприємне йому [12; 46].

Як відзначає Є. Гаспарова, на другому році життя зростає активність дитини. З розширенням можливостей самостійних дій зростає незалежність у поводженні дитини. Часом це прагнення до незалежності - знамените “Я сам!” - виливається в перші спроби маленької людини настояти на своєму, всупереч бажанню батьків [13;59].

До трьох років скарги на упертість сина або дочки звучать наполегливіше. У цей період діти 2х - 3х років попадають у дитячі сади, де починає формуватися досвід взаємодії з однолітками як процес більш-менш тривалої підтримки і розгортання дій, спрямованих на інших.

У цей період агресія носить інструментальний характер. Конфлікти між дітьми найчастіше виникають у ситуації мати річ, звичайно іграшку. Прояв агресивності в цьому віці, головним чином, залежить від реакції і відношення батьків до тих або інших форм поведінки. Якщо батьки і вихователі відносяться нетерпимо до будь-яких проявів відкритої агресії, то в результаті можуть формуватися символічні форми агресивності, такі як ниття, фиркання, упертість, неслухняність і інші види опору, а також прояву непрямої агресії.