Курсовая работа: Символізм як мистецький напрямок

І в поезії "NEVERMORE" (англ. – "ніколи більше") панує стан меланхолії в природі та в душі ліричного героя: дрозди напівсонні, вітри журяться, ниє серце героя, навіть закоханість лише додає смутку, бо події, зображені в поезії, – лише згадка про кохання, лише минуле. А натомість залишається самотність і млявість.

О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

Верлен створює надзвичайний ефект музичності поезії, передаючи стан меланхолії через одноманітно-мляву мелодію в природі. Римування у першому катрені: осонні – напівсонні – вісоні – унісонні (аааа); у другому: польовій –вітровій – із-під вій – твій (6666). До того ж, у вказаній строфі перекладу М.Лукаша відмічаємо наявність алітерації: повторення звуків "с", "н", "в" та асонансу: звуки "о", "і".

У багатьох поезіях Верлена стан туги і самотності пов'язаний з осінню. Мабуть, осінь як пора року, що передує зимі, асоціюється із передчуттям смерті (зими в природі), безнадією, смутком (із опаданням листя). Трагізм у природі співпадає з настроєм ліричного героя. Вже в ранніх поезіях Верлена з'являється мотив сп'яніння ("І серце, й ум немов у сні тремкім – // Мішаються у захваті п'янкім..."), який з'явиться в творчості А. Рембо як творчий акт осяяння і вираження свободи духу.

На відміну від ліричного героя поезій Бодлера, який веде двобій із собою і світом, відображаючи суть романтичного конфлікту – протиставлення ідеалу та дійсності, – герой поезій Верлена вважає подібний двобій безглуздим: "Минувся .. час... // Двобоїв ні про що..." ("Дон Кіхотові").

Як і в більшості поезій попередника Верлена, романтика-символіста Бодлера, назви віршів збірки "Сатурнічні поезії" є певним кодом, підказкою до розуміння змісту, до розшифрування символу, який створює поет за допомогою різноманітних художніх засобів. Наприклад, простежимо в поезії "Кошмар" використання Верленом принципу синестезії, а також об'єднання в межах одного вірша чотирьох стихій, що існують у світі. Поет об'єднує різноманітні відчуття людини, щоб передати динамізм оповіді: "буйно лине", "мчить за вітром", "негода завихрила" – рух; "Плащ... лопотить // І тріпотить...", "Мов грімниця виграва" – звук; "Чорний вершник ...на червонім скакуні" – наявність кольору.

Через стихії, люті й лихі, природа постійно нагадує людині про свою вищість. Але в той же час у поезіях Верлена природа співзвучна стану душі ліричного героя. Лють стихій – це лють і гординя людини, яка втратила гармонію у світі.

Природа теж до вас неґречна

(В людей учитись почала), - І як неслава вас шельмує

В своїй затятості лихій,

Так раз у раз анафемує

Неутоленна лють стихій.

("Поторочі", переклад М. Лукаша)

Хоча в межах поезії "Кошмар" поєднані всі стихії, перевага надається вогню: "іскриться меч, кінь, немов огонь", "спалахує-згаса // Рушниць яса", "мов грімниця виграва". Присутні й інші стихії: гори і долини – земля; ріки бистроплинні – вода; наявність вітру, "крила, мов розіп'яті вітрила", "плащ лопотить і тріпотить" – повітря.

Можна відчути за допомогою натяків та певного навіювання змістів (сугестії), що йдеться про сон-кошмар, який поєднує червоний (експресивний, дратуючий) та чорний (передає в тексті відчуття страху) кольори. Ці кольори не тільки вказані у тексті поезії (чорний вершник на червонім скакуні), а й прочитуються "між рядків": кошмарний сон зображує ніч (темрява, чорний колір), дивного войовничого рицаря, що несе загрозу (превалювання стихії вогню, червоного кольору). Верлен використовує імпресіоністичну манеру письма, щоб передати жах від нічного кошмару. Головне в передачі подій –враження ліричного героя від дивного лицаря, а не опис зовнішності останнього. І враження ці пов'язані з вогнем, тобто загрозою, стихією, що знищує.

Кожна строфа поезії – експресивне, динамічне окреме речення, як кадри сну. Вони не завжди пов’язані між собою логічно, іноді виникає якесь несподіване порівняння або нанизується ланцюжок епітетів, щоб передати враження від побаченого:

Мов боривітрові крила,

Мов розіп'яті вітрила,

Що негода завихрила,

Плащ на вітрі лопотить

І тріпотить...

У поезіях Верлена події в природі співвідносні зі станом героя. Наприклад, у поезії "Туга":

О перші любощі, о серця юнь вразлива!..

Те все пройшло, сплило, немов весняна злива,

Невинний цвіт душі недовго золотів,

Із півночі життя хтось лютий налетів,