Курсовая работа: Теорія еліт, бюрократії і технократії

Ліволіберальні концепції еліт базуються на критиці елітарності суспільства з демократичних позицій, структурно-функціональному підході до еліти; визнанні глибоких відмінностей між елітою та масою, складності структури панівної еліти.

Сучасна еліта в різноманітних сферах суспільно-політичного життя частіше не має якихось особливих біопсихологічних якостей чи, простіше кажучи, яскраво виражених талантів, здібностей, надбань. Натомість складається вражання, що в еліту суспільства потрапляють дедалі більше людей з ординарними якостями та без особливих заслуг перед своєю державою.

Нинішнє суспільство має явно елітний характер, а будь-які спроби усунути еліти з політичного життя в ХХ ст. призводили до появи тоталітарних режимів та деградації еліти[11] . Ось чому в демократичних країнах питання стоїть не про усунення еліти з політичної арени, а про формування висококваліфікованої, ефективно правлячої групи, підконтрольної суспільству. З огляду на це виняткового значення набуває і проблема політичного лідерства як така, що безпосередньо пов’язана з проблематикою еліти.

Розділ II. Теорії бюрократії

2.1 Бюрократія. Загальна характеристика

Термін бюрократія походить від франц. bureaucratie – панування канцелярії – специфічна форма соціальних організацій та відносин у суспільстві, в яких центри виконавчої влади практично незалежні від більшості їх членів; вищий привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі[12] . Це поняття використовується, як правило, для характеристики відповідних засобів управлінської діяльності. Бюрократія є апаратом панування, інструментом влади, який містить внутрішнє протиріччя – залишаючись апаратом, він перебирає владу над владою.

Бюрократія притаманна не тільки державі, хоча це поняття часто пов’язується лише з державою, а й взагалі будь-яким організаціям. Передумовою її існування є специфічна професійна управлінська діяльність, тобто необхідність засвоєння певних вмінь і навичок, а також технічна неможливість безпосередньої демократії. Особливо поширились ці передумови в сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільстві, хоча, безумовно, бюрократія існувала і раніше, в традиційних суспільствах. Бюрократія приходить на зміну старим формам влади тому, що вона являє собою технічно більш довершений спосіб організації – настільки ж, наскільки машинне виробництво перевершує ручну працю.

Бюрократії притаманні такі риси:

- систематична мобілізація людських та матеріальних ресурсів для здійснення чітко визначених цілей і планів;

- використання професійно підготовлених кадрів, обіймаючи неспадкоємні посади з означеним колом повноважень і сферою діяльності;

- професійна спеціалізація і розподіл праці, що координується ієрархією підпорядкування, підзвітною певній владі або клієнтурі.

Основним призначенням бюрократії є пригнічення індивідуальних особливостей, забезпечення суспільної єдності, утвердження однаковості й максимальної політичної монолітності суспільства.

Бюрократія тримається на таємності, диктатурі влади, вождизмі лідерів, створює сувору ієрархію влади і знищує індивідуалізм та колегіальність. Вона породжує не злагоду, а поступки, при цьому часто спирається також на форми примусу, коли іншими способами не вдається досягти прийнятного консенсусу.

Масштаби, сила й жорсткість дій бюрократії обмежуються лише рівнем і глибиною демократизації суспільства як її антиподом. Розширення і поглиблення бюрократизації суспільних відносин є сталою тенденцією діяльності чиновницького апарату. Загальмувати, обмежити і звузити сферу її діяння може процес демократизації та самоврядування народу. Тому ступінь свободи суспільства і громадянина, визначається результатами протиборства демократії і бюрократії.

Вважається помилковою думка, що поділ державної влади на три гілки усуває бюрократію. Світова практика свідчить: бюрократія ще більше зміцнила свої позиції. Проте з цього не випливає, що будь-яке професійне управління є бюрократичним. Воно стає таким лише з монополізацією управлінської функції, з абсолютизацією її спеціалізації, зосередженням управління в окремій соціальній верстві суспільства.

2.2 Раціональна теорія бюрократії Макса Вебера

Макс Вебер у своїй праці “Господарство і суспільство” дійшов висновку, що бюрократія – “природна” та “обов’язкова” форма будь-якої соціальної організації. Він визначив останню як систему управління, що має свої ознаки. Веберівська ідеальна модель бюрократичної організації базується на трьох опорах – нейтральності, компетентності та ефективності. Автор вважав, що їй притаманні безособистісність, раціональність, сувора регламентованість та обмеженість відповідальності, які є ідеалом будь-якої організації. Така модель базується на жорстких бюрократичних принципах:

- створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення обсягу влади, якою наділена кожна посадова особа при розв’язанні питань (тобто застосовується авторитарна влада керівника, який ухвалює рішення, віддає розпорядження підлеглим і контролює їх виконання, а останні застосовують управлінські рішення до конкретних ситуацій);

- наділення посадової особи правами і забезпечення її роботою лише залежно від рівня виконання нею своїх службових обов’язків.

За Максом Вебером бюрократія втілює найбільш ефективні і раціональні способи управління. Вона компетентна, кваліфікована, побудована на принципі ієрархії, має чітко визначені права й обов'язки, а отже, найбільш дисциплінована і законослухняна, одержує фіксовану платню і не володіє тими ресурсами, якими розпоряджається, що сприяє зменшенню корупції.

Висновки Вебера базувалися на аналізі бюрократичної моделі Німеччини, але обґрунтовані ним правила побудови та функціонування більшості структурних ланок державного управління. Основні їх правила такі:

- адміністративні установи організуються відповідно до власної ієрархії;

- кожна установа має власну ділянку компетенції;

- державних службовців не обирають а призначають на підставі професійної кваліфікації, зазначеної в дипломах, або за наслідками іспитів;

- державні службовці отримують заробітну платню відповідно до рангу;

- державний службовець має тільки одне місце роботи;

- державний службовець не володіє установою, у якій працює;

- звільнення державного службовця з посади базується на рішенні інстанції, що стоїть вище[13] .

Створення органів управління з урахуванням цих ознак формує раціональний тип бюрократії, що в ідеалі здатна діяти в режимі прийняття оптимальних рішень на підставі виключно компетентних і неупереджених оцінок. Вебер вважає, що бюрократія повинна мати професійні навички та раціональні знання, дотримуватися суворої дисципліни, бути відповідальною, поважати закони. У веберівському розумінні бюрократія – це максимальна раціоналізація колективної управлінської діяльності, що забезпечує утвердження оптимального державного устрою та структурує суспільство[14] . Раціональний підхід до феномена бюрократії тлумачить її як найефективнішу форму організації, винайдену людьми, оскільки вона реально дає змогу наблизитися до раціонального управління через використання найкращих здібностей людей, які мають спільні цілі.