Курсовая работа: Типологічна подібність образів Одіссея і Синдбада-мореплавця

Для вивчення арабської народної новелістики («Тисяча і одна ніч», отже і про Синдбада-мореплавця) суттєвого значення мають роботи відомого літературознавця І.М.Фільштинського «Історія арабської літератури Х-ХVІІІ ст.», «Арабська класична література», Шидфара Б.Я. «Книга далека і близька – Тисяча і одна ніч», Шумовського Т.Л. «Араби і море».

Структура роботи обумовлена метою і завданнями та складається зі вступу, двох частин, висновків і використаної літератури.

Частина І. Світ далеких мандрів Одіссея і Синдбада-

мореплавця

Розділ І.1. Одіссей і море

Цивілізація – процес завойовницький і визвольницький. Твори, що дійшли до нас, а саме поема Гомера «Одіссея» та «Казка про Синдбада-мореплавця» із книги «Тисяча і одна ніч» розповідають про одне з найбільших виборювань такого роду: про подолання моря і повернення героїв на батьківщину. Героями таких виборювань стали образи Одіссея і Синдбада-мореплавця.

Як відомо, греки, які прийшли в свою країну, не знали ані моря, ані кораблів. Егейці, які були їхніми вчителями у мореплавному мистецтві, упродовж багатьох років користувалися весловими і вітрильними суднами й відкрили найголовніші «морські шляхи».

Тих, кого ми вважаємо істинним греками, лише дуже поступово переймали мореплавні традиції егейців – на це знадобилися цілі століття. Гомер використав розповіді мореплавців, що передували Одіссею і легенди, що були відомі у всіх приморських містах. «Одіссея» сповнена таких переказувань, як наповнена ними і «Тисяча і одна ніч». В «Одіссеї» всі пригоди мореплавців, винайдені народною фантазією в дусі тих, що дісталися на долю Синдбада-мореплавця, сипляться на долю героя Одіссея як із рогу достатку. Він притягує на себе пригоди і стає тією людиною, яка:

«Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

Щоб і себе врятувать і друзів додому вернути» [2; 1, 3-5]

Одіссей стає авантюристом моря, тією людиною, яка «мандрує повсюди», «багатостраждальним» героєм. Слово «одіссея» набуло загального значення і стало означати довгі мандри або поневіряння.

Розповідь про десять років мандрів і повернення є основним змістом «Одіссеї». Одіссей відрізняється від інших героїв епічних творів тим, що його мандри зумовлені не пошуком слави, а волею богів, які всіляко перешкоджають поверненню героя до рідної домівки.

Згідно із законами пригодницького жанру, автор не поспішає розповісти, де знаходиться Одіссей. Ми зустрічаємося з ним лише в п’ятій пісні. Він уже вісім років перебуває на острові німфи Каліпсо, вмираючи від нудьги і всім серцем прагнучи повернення на батьківщину. Каліпсо не збирається відпускати Одіссея і його звільняє лише втручання богів. На плоті, спорудженому Одіссеєм за допомогою Каліпсо, герой пливе розбурханим морем до омріяної Ітаки. Проте буря вщент розбиває пліт Одіссея. Він уплав досягає невідомого берега і, знесилений, засинає. У піснях п’ятій-восьмій описано перебування героя серед феаків – казково щасливого і безтурботного народу, що живе на чудесному острові Серія. Одіссей стає гостем володаря острова – царя Алкіноя і розповідає йому про свої пригоди.

З перших же слів помітно, що Одіссей дуже любить свою батьківщину, острів Ітаку:

«Я на Ітаці, іздалека видній, живу…

… Весь він скелястий, та дужих виховує хлопців. Не бачив

Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака» [2; 21, 27-28].

Одіссей розповідає, що відразу після перемоги над Троєю він потрапив у землю. Там герой зруйнував місто Ісмар, понищивши його жителів, отримав багато скарбів.

Ці пригоди, на думку Одіссея, відбуваються з волі богів, зокрема бога морів Посейдона. А тому він і далі блукає по морю і не може повернутись додому. Так, Одіссей потрапляє до землі лотефагів, що живляться тільки квітами, зокрема лотосом. Коли троє його супутників спробували лотоса, то від цих солодощів сп’яніли і не захотіли повертатись на батьківщину. Одіссей не лише не спокусився на ці плоди, але й силоміць вивіз кораблем тих, хто їх спробував. Отже, цей епізод вказує, що любов до батьківщини для героя є важливішою за всякі ласощі.

Доля закидає мандрівника у землю кіклопів (циклопів), які проживають в печерах, але кожен з них має свій «двір». Ці люди ні до чого не прагнуть. Одіссея дивує, що в них немає кораблів:

«Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,

Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних,

Їм міцно палубні судна, щоб всюди на них роз’їжджати,

В різних бувати містах серед різних людей, як звичайно

Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.» [2; 9, 125-129].