Курсовая работа: Типологічна подібність образів Одіссея і Синдбада-мореплавця

Страшна одноока потвора, що нагадує не людину, а «гірську верховину, лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо» [2; 9, 191-192]. Поліфем живе відлюдно, розводячи для себе кіз, в його печері містяться ягнята й козенята, є сири в кошиках, сироватка. Одіссеєві супутники радять йому забрати це добро та й рушити на корабель, але справжнього мандрівника цікавить інше:

«Хотілось побачить його, чи не дасть мені сам гостинця?» [2; 9, 229]

Цей експеримент дорого обійшовся друзям Одіссея, бо Поліфемові нічого не варто було схопити двох ахейців, розбити їм голови і з’їсти. І це вже після того, як Одіссей пояснив йому, що вони повертаються з-під Трої і з волі Зевса лише потрапили до нього, сподіваючись на гостинність, на яку заслуговують як вояки.

Але кіклоп вважає себе сильнішим за Зевса, що призвело до його поразки. Він був впевнений, що у всякій боротьбі перемагає сила. Одіссея вважає дурним і навіть хоче випитати в нього місце пристанища його кораблів (та Одіссей розумніший і легко обманює кіклопа, кажучи, що їх порозбивав Посейдон). Тут уславлюються розум і хитрість Одіссея. Підготувавши палицю хазяїна в його відсутність, запаливши її, коли той спав, назвавши раніше своє ім’я замість Одіссей – Ніхто, герой разом з товаришами встромили цю палицю в єдине око велетня. І тут Поліфем отримав ще одну поразку, через дурість, бо, коли на його крик прибігли сусіди, він пояснив, що його згубив Ніхто. Почувши таку відповідь, циклопи розійшлися.

Як бачимо, тут підтверджується характеристика Одіссея як людини розумної, вольової, хитрої, його сміливість і винахідливість, кмітливість врятували його самого та решту його супутників. Щоб вийти з печери, Одіссей прив’язав товаришів під черева баранам, щоб циклоп їх не намацав і так, разом з чередою, вони звільнилися. Але, відпливаючи, Одіссей не стримався і назвав себе. І циклоп став благати свого батька Посейдона, щоб той не дав Одіссеєві допливти до Ітаки, але якщо вже так пророковано, то нехай допливе нескоро, сам і на чужому кораблі. І Бог почув синову молитву.

З Одіссеєм трапилось ще багато подій. Так, подорожуючи, він пропливає повз острів, де живуть привабливі істоти жіночої статі (сирени), що своїм співом заворожують і заполоняють морських мандрівників. Але Одіссей перехитрив їх: своїм супутникам він заклеїв вуха воском, а себе наказав прив’язати до щогли і не відпускати хай там що. Так вони пропливли повз сирен і вціліли, а Одіссей ще й почув найсолодший на світі спів.

Під час мандрів, Одіссей потрапляє навіть до підземного царства, в пеклі він бачить душі померлих. Там панують Бог Плутон і Богиня Персефона. В царстві Аїда Одіссей розмовляє з тими, кого знав, з ким приятелював, захищав інтереси членів, з тими, кого вже немає серед живих. Віщун Тересій провіщає Одіссеєві, яким буде його прийдешнє, яка подальша доля мандрівника. Одіссей готовий витримати все заради повернення в рідний дім.

Мандрування морем було для людини того часу досить грізною і непідкореною реальністю. Незліченні небезпеки підстерігали тих, хто насмілювався пуститися в це море. Течії відносять судна, бурі розбивають їх у вузьких протоках або об скелі мису, блискавки попадають в судна і наповнюють їх сірчаним димом, скидаючи екіпаж в сильні хвилі. А іноді приховувалось зоряне небо і мореплавець вже не знав, де він знаходиться.

Поема «Одіссея» ще раз свідчить, що для греків гомерівської епохи море, хоча і було наповнене небезпек, однак, мало і багато привабливого. Одіссей боїться моря, але в той же час любить його і хоче оволодіти і насолоджуватися ним. Це безмежний простір, думка про який «розбиває йому серце» і одночасно має величезну притягальну силу, насамперед через користь, яку можна з нього отримати. Часом той самий Одіссей, що мріє про повернення додому, наче не без жалю залишає той чи інший безлюдний острів, дивуючись, що ніхто не подумав отримати від нього користь.

Отже, поклик моря і невідомих країн такий же сильний, як і навіюваний ними страх. В образі Одіссея проявляється не лише прагнення до наживи, а й властива грецькому народу безмежна допитливість по відношенню до світу і його чудес.

У Одіссея яскраво виражено почуття здивування перед явищами світу та їх сутністю. Як і всі давні люди, він впевнений, що природа сповнена чудес і побоюється їх, але все ж таки йому не терпиться подивитися самому, він хоче пройнятися таємницями природи, йому треба підкорити собі природу і над нею панувати; це показує, на думку А.Боннара, що Одіссей – людина вже цивілізована [1; 88].

Розділ І.2. Синдбад-мореплавець: реальність і фантастика

Описи далеких мандрів Одіссея подібні до історії «Тисячі і одної ночі», герої якої також багато мандрують. Вони відправляються в далекі країни з різною метою: хтось здійснює широко задуману торгову операцію, деякі вимушені покинути рідні місця, рятуючись від небезпеки чи опинившись в далеких краях випадково. Але які б причини не спонукали героїв казок відправлятися в далекі мандри, учасники їх завжди з жадібною допитливістю спостерігають за чужим, незнайомим їм життям.

Оповідаючи про подорожі своїх героїв, автори «Тисячі і однієї ночі» прагнули задовольнити допитливість своїх слухачів і познайомити їх з дивовижними країнами і різноманітними чудесами. Історичним підґрунтям цих оповідей були реальні торгові експедиції мусульманських купців, розповіді про яких в ІХ – Х ст. були широко розповсюджені в усіх частинах величезної арабо-мусульманської імперії.

Матеріал для оповідань про подорожування частково начерпувався з фольклорних джерел, а частково спирався на свідчення з багато чисельних і різноманітних географічних праць, поява яких була пов’язана не лише з діловими (торговими і фіскальними) і воєнно-політичними потребами великої держави, але і стимулювалося також культурними інтересами публіки, яка читала.

На рівні з діловою і науковою літературою широкою популярністю у арабських читачів користувались різноманітні збірки оповідань моряків, в яких розповідалось про далекі морські подорожі і картини природи і життя заморських країн. Їх зміст був оснований як на особистих враженях авторів, так і на оповіданнях «бувалих людей», моряків і купців, які брали участь у далеких плаваннях.

В результаті у приморських містах назбирався величезний фонд оповідань про далекі заморські країни, в яких точні відомості й вигадка, реальність і фантастика так тісно переплітались, що роз’єднати їх майже неможливо. З цього загального фонду і запозичували матеріал оповідань «Тисячі і однієї ночі» про подорожування. При цьому саме по собі існування на білому світі дива не викликало ні у оповідачів, ні у їхніх слухачів особливого здивування, бо лише свідчило, на їх думку, про необмежені можливості Творця, всемогутність і мудрість якого не змогли бути поставлені під сумнів [18; 554].

Класичним зразком оповіді про подорожування є одна з найбільш популярних історій Шахиризади – «Казка про Синдбада-мореплавця». Казка ця народилася в далекому Багдаді приблизно у Х – ХІ століттях.

На відміну від класичних індійських обрамлень, що , як правило, складає яскраву закінчену оповідь, обрамленням цієї казки служать короткий вступ і закінчення, в яких розповідається про бідняка, носія, також названим ім’ям Синдбад. Якось проходив він поблизу багатого дому, звідки лунала музика і спів і доносився запах щедрих частувань. Зупинився Синдбад-носій і вимовив вірші про те, як у житті одні нещасні й принижені, а інші благоденствують. Почувши ці слова, власник домівки, багатий купець Синдбад-мореплавець запросив носія до себе і розповів йому про свої надзвичайні подорожі. Ці обрамлення наче відсилає нас до умов, в яких відбувалося виконання творів народної літератури: Синдбад-мореплавець не бажає задовольнятися аудиторією з багатих і вельможних співтрапезників, а віддає перевагу бідному простолюдину, тобто людині з того середовища, з якого вийшов він сам.

Сім днів підряд приходить носій в будинок купця і слухає сім історій про подорожі, які являють собою закінчені, самостійні однотипні цикли: знудьгувавшись розповідати про подорожі, купець купує товари, відправляється в плавання, зазнає значну кількість лихих пригод і зрештою, найкращим чином збагатившись, повертається в рідний Багдад. Семиразова поява носія у будинку купця має структурно-композиційне призначення, поділяючи розповідь на декілька оповідань. В центрі розповіді – типовий багдадський купець, винахідливий, схильний до ризику, але разом з тим розсудливий і, як кожен купець, прагне до збагачення.

Синдбад – людина дії, яка усвідомлює, що багатство недосяжне без зусиль і переборення небезпек. Автор оповіді сповнений гарячого співчуття до купецького стану. Зображуючи Синдбада і його пригоди в позитивному тоні, він наче хоче сказати, що торгівля – заняття благородне і вигідне, а саме багатство – справедливе винагородження за ризик і працю. Тому, вислухавши його розповіді, носій в кінці усвідомлює справедливість нерівності у його положенні і в положенні Синдбада-мореплавця, оскільки купець заслужив своє благополуччя сміливістю і працею. Купець із захопленням розповідає про веселе й безтурботне життя на морі, задоволення від спілкування з купцями і мандрівниками і про ту радість, яку він зазнає, повернувшись до рідної домівки з набутими багатствами для заслуженого відпочинку у колі друзів і рідних.

За час мандрів Синдбад з інтересом спостерігає звичаї жителів заморських країн та островів, ходить по незнайомих місцях, придивляється до чудових риб, морських тварин і екзотичних рослин: камфорному і сандаловому деревах, плантаціях перцю, кориці, алое – одним словом до всього, що складає предмет торгівлі мусульманського купця із заморськими країнами.

«І ми проходили поблизу одного острова, де були кориця і перець, і люди розповідали нам, що вони бачили на кожному гроні перця велике листя, яке давало йому тінь і захищало його від дощу, а коли дощ переставав, листя відхилялося від китиці і звисало збоку. І я взяв із собою з цього острова багато перцю і кориці в обмін на горіхи» [9; 220].

Синдбад не тільки практичний і сміливий, але разом з тим і розсудливий. З підозрою ставиться він до їжі, запропонованої антрофагами, в той час як його супутники, з’ївши її, втрачають розум. «І душа моя не прийняла цієї їжі, і я з’їв її досить небагато, на відміну від моїх товаришів, - і те, що я з’їв мало цієї їжі, було милістю від Аллаха великого, через котру я дожив до цих днів.» [9; 204].

Іноді в боротьбі за існування Синдбад, як це і належить середньовічному купцю-авантюристу, буває нещадним: коли йому щось загрожує, він здатний на вбивство: «і я залишався в цій печері деякий час, і кожного разу, як кого-небудь ховали, я вбивав того, кого ховали з ним живцем, і брав його їжу і годувався цим.» [9; 211].

На відміну від інших героїв, які своїми руками створюють умови життя на безлюдному острові, у Синдбада постійно виникають «випадковості» - цього середньовічного помічника і рятівника людини, безсилої перед стихією і соціальними умовами. Загубивши своїх супутників і товари і залишившись в тяжкому становищі, Синдбад одного разу «випадково» побачив корабель, на якому було все його майно; під час аварії корабля, коли всі його супутники загинули, хвилі виштовхнули його на острів, де були гай з плодами і проточні прісні води: «і я пролежав на березі моря деякий час, поки душа моя не відпочила і серце не заспокоїлось, а потім я пішов по острові і побачив, що він подібний до саду з райських плодів: дерева на ньому зеленіли, струмки розливались і птахи щебетали і прославляли того, кому належить величність і вічність. І було на цьому острові багато дерев і плодів і різних квітів; і я їв ці плоди, доки не наївся і пив із цих струмків, доки не напився, і тоді я віддав хвалу Аллаху великому і прославив його за це…» [9; 215].

Під час мандрувань, наскільки б складною не була ситуація, Синдбаду завжди «випадково» трапляються правовірні мусульмани, готові допомогти.

Однак, коли нагода сприяє Синдбаду, він вміє нею скористатися. Так, напоївши вином шейха моря, він вдало позбувається цього лиходія і вміло уникає інших небезпек, що йому загрожують.

«І старий одного разу побачив, як я пив і спитав: «Що це?» і я відповів: «Це чудодійний напій, що зміцнює серце і забавляє розум…» … І коли я зрозумів, що він сп’янів і втратив свідомість, я простягнув руку до його ніг… і скинув його на землю..» [9; 217].