Курсовая работа: Узагальнена характеристика учня як результат вивчення особистості

Складаючи характеристику, слід дотримуватись таких вимог:

Матеріалом для характеристики є факти, зібрані в процесі спостереження за учнем.

Характеристикою охоплюються всі сторони особистості учня, які створюють цілісне й повне уявлення про нього.

Виділяються основні риси учня, характерні для нього, і які треба враховувати під час навчально-виховної діяльності.

У змісті характеристики розкриваються особливості, які ще не є провідними, але за певних умов може розвинутись.

У характеристиці школяра відзначаються позитивні і негативні риси його характеру.

Відокремлюються ті риси (позитивні чи негативні), які потребують індивідуального підходу.

Розкривається динаміка розвитку особистості школяра: не тільки рівень досягнутого, а й перспективні можливості.

Вказуються види діяльності, які сприяють найбільшому розкриттю особистості учня.

Рекомендується уникати однобокості й переліку зовнішніх проявів поведінки.

Розкривається внутрішній світ дитини, мотиви її поведінки, спрямованість особистості, моральні якості.

Важливо уникати неправомірних узагальнень, що принижують гідність дитини і призводять до “навішування ярликів”.

Висновок

Знання особистості школяра не самоціль, а необхідна умова правильного виховання і навчання.

Як майбутній педагог, я розумію, що мені необхідно в своїй професійній діяльності вивчати психологічні властивості і риси характеру вихованців. Досвідчені класні керівники, як правило “проектують” позитивне в своїх вихованців, підтримують і розвивають ці якості.

Своєрідні особливості психологічного складу людини, які становлять її характер, завжди виявляються в її вчинках та діяльності.

Знати характер дитини дуже важливо. Це дає можливість передбачити, як школяр буде поводить себе в тих чи інших умовах, чого від нього слід чекати, над чим слід працювати.

Щоб успішно навчати і виховувати дітей, треба знати їх характерні особливості. Для цього вихователю, класному керівнику і нам, майбутнім педагогам, слід вивчати дітей і складати характеристики.

Головним й найпоширенішим методом вивчення школярів є педагогічне спостереження за школярами. Спілкуючись увесь час з учнями, спостережливий вихователь зможе виявити багато цікавого для себе. Метод педагогічного спостереження вимагає високої культури, знання психіки дітей, спостережливості, великого такту й вміння.

Проводячи спостереження, треба відмітити найтиповіші, найхарактерніші риси особистості. Важливо навчитися відрізняти їх від випадкових рис і не роботи поспішних висновків і узагальнень. Яким би цінним не був метод педагогічного спостереження, його не можна визнати єдиним, універсальним. Відомості про клас у цілому та про окремих учнів, одержані в результаті спостереження, потребують уточнення й розширення за допомогою інших методів.

Сучасна педагогіка і психологія пропонує цілий арсенал методів педагогічних досліджень особистості учнів і колективу.

Процес вивчення учнів є складною і відповідальною ділянкою роботи кожного вчителя і передусім класного керівника. Результати цієї роботи мають бути основою планування і проведення виховної роботи з учнями, а також координування цієї роботи з учителями, батьками учнів та іншими вихователями, які здійснюють навчально-виховну роботу з конкретним учнем і колективом вихованців в цілому. З цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивчення особистості учнів і класних колективів. Це має бути своєрідний банк знань рівня й особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку кожного учня. До такого банку знань повинні мати доступ усі, хто займається навчально-виховною роботою з конкретними учнями.

Можна запропонувати кілька підходів до фіксування результатів вивчення учнів. Перший: у загальному зошиті на кожного учня відводити 2—3 сторінки і періодично, дотримуючись певної системи відповідно до програми вивчення учнів, фіксувати якості психічного і соціального розвитку учня. Другий: використовувати для систематизації результатів вивчення учнів так звану "Особисту картку учня". Вона дає змогу чітко дотримуватися вимог програми, бачити динаміку розвитку особистості у зв’язку з переходом учнів з одного класу до наступного.

Внутрішній світ людини – такий самий величезний, складний, суперечливий і незрозумілий, особливо для самої дитини, як і зовнішній світ. «Людина, зрозумій, що ти є мікрокосм», - учив Я.А. Коменський. Поведінка – це ще не вся людина. Це лише верхівка айсберга. Головне в айсбергові приховане від очей оточуючих. Тому для вихователя має бути непорушним центральне правило: не виносити вирок дитині на підставі поганого вчинку. Головний об’єкт виховної турботи педагога це – мотиваційна сфера дитини. Не свідомість визначає поведінку, а весь лад почувань, переживань, інтересів і прагнень дитини. Це більше ніж свідомість.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. - К., 1991.

2. Бех I.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН, 1998.

3. Болдирєв М. І. Класний керівник. - К.: Рад. школа, 1982.

4. Виноградова Т.В. Книга класного керівника – Х.: Вид. група “Основа”, 2006.