Курсовая работа: Видове різноманіття ящірок фауни України

Голова зверху бурувато-оливкова. Черевце і горло у самців і у самок світлі: у самок білувате або жовтувате, а у самців зеленувате, іноді досить інтенсивно зелене; у самок черевце найчастіше без плям, у переважної більшості самців, навпаки, густо поцятковане темними плямками [1].

Цьоголітки мають забарвлення, схоже на забарвлення самок, з більш чітко розвиненими світлими смужками на спині.

Яйця овальні, вкриті шкірястою оболонкою. їхні розміри коливаються в межах 12–18x7–10 мм, найчастіше 12–18x7,5–8 мм.

В межах України зустрічаються два підвиди. Номінальна форма L. agilisagilisL. відзначається наявністю найчастіше лише одного задньоносового щитка, відсутністю або дуже малою (не більше п'яти) кількістю зерняток між верхньоповіковими і надорбітальними щитками, наявністю 34–46 лусок навколо середини тіла, однаковими розмірами преанальних щитків, які розташовані одним рядом, наявністю 10–17 стегнових пор і відсутністю світлої смужки вздовж хребта. Цей підвид поширений на захід від лінії, що проходить приблизно від ст. Ворожба в північній частині України до Дніпропетровська, потім іде трохи далі на захід від оз. Леніна, залишаючи вздовж, нього вузьку смугу, перетинає Дніпро і звертає на південний схід в напрямку Скадовська.

В середньому по Україні при нормальному ході весни прудка ящірка залишає зимові сховища на початку квітня.

Прудка ящірка є найевритопнішим видом з усіх плазунів фауни України. Вона населяє найрізноманітніші стації усіх ландшафтних смуг країни і уникає лише дуже вологих темних лісів (наприклад, грабові груди в Лісостепу), мокрих боліт та луків і сипких, позбавлених рослинності або лише дуже слабо задернованих дюнних пісків. В лісових районах прудкі ящірки локалізуються переважно на узліссях, галявинах, порубках, вздовж шляхів і т. п. У відкритих місцевостях вони звичайні повсюди, в тому числі на заплавних луках, де концентруються на підвищених місцях, які звичайно не заливаються водою, а на високих сухих луках, по балках, перелогах та Інших цілинних ділянках бувають дуже численними. На розораних землях найчастіше зустрічаються по межах, лісосмугах, обочинах шляхів та інших місцях, де зберігається трав'яний покрив. У районах, що прилягають до узбережжя Чорного і Азовського морів, її можна зустріти на старих задернілих дюнах і навіть біля солончаків.

Прудка ящірка є звичайним елементом фауни населених пунктів, в тому числі великих міст, де в значній кількості живе по городах, баштанах та садках околиць, на кладовищах і в парках[2].

Парування прудких ящірок відбувається переважно в травні. В цей час, як і інші види, вони особливо активні. Спостерігаються запеклі бійки самців і настирливе переслідування ними самок. За окремими спостереженнями (Даревський, 1946), прудкі ящірки утворюють більш-менш постійні пари; самка і самець живуть разом протягом цілого сезону, а іноді й кілька років.

Характер денної активності прудкої ящірки цілком залежить від пори року і метеорологічних умов. Весною ящірки виходять з нічних сховищ через – годин після сходу сонця, коли земля нагріється і висохне роса, і активні цілий день. З другої половини або з кінця травня і протягом цілого літа ящірки стають активними із сходу сонця. Якщо літо жарке і сухе (особливо в південних степових районах), між 12-ю і 16-ю годинами спостерігається зниження або повне припинення активності. Навпаки, восени активний період, тривалість якого дедалі скорочується, припадає на час близько полудня (від 10–12 до 15–17 год.). В дощ ящірки зовсім не виходять із своїх сховищ.

Сховищами прудкої ящірки можуть бути як різні тріщини в землі та старі нори мишовидних гризунів, так і нори, викопані самими ящірками. Ящірка копає нору передніми лапками, поперемінно то однією, то другою, допомагаючи собі свердлячими рухами голови. Більшу частину часу активності (крім періоду парування) ящірки приділяють здобуванню поживи. Найінтенсивніше вони полюють протягом двох-трьох ранкових годин. Здобич, як і інші види ящірок, прудка ящірка ловить, швидко і раптово кидаючись на неї, і, перш ніж проковтнути, звичайно мне щелепами.

Відкладання яєць у прудких ящірок триває приблизно з другої половини травня до кінця червня. В затишному сонячному місці самки викопують ямки глибиною 6–7 см, в які відкладають яйця, а потім засипають їх землею. Одна самка відкладає від 2 до 12 яєць, найчастіше 4–6. Для розвитку яєць потрібна певна вологість ґрунту (за експериментальними даними, не нижче 3%).

Молоді ящірки починають з'являтися у середньому в липні. Масовий їх вихід припадає на липень–серпень, але іноді продовжується і у вересні.

В кінці вересня – в жовтні прудкі ящірки ховаються на зиму.

Основу живлення прудкої ящірки складають комахи. Крім того, до її раціону входять павуки, наземні молюски, багатоніжки, дощові черви. Зрідка зустрічаються також хребетні – молодь ящірок.

Ворогів у прудкої ящірки досить багато. Вона стає здобиччю деяких плазунів (звичайний вуж), птахів (білий та чорний лелеки), ссавців (лисиця).

Значну частину здобичі прудкої ящірки становлять шкідники сільського господарства, серед них на першому (за кількістю) місці стоять жуки, насамперед різні види хрущів.

Кількість шкідливих форм у вмісті шлунка перевищує 50% при майже 100% зустрічальності, в той час як корисні становлять менше 1%, а їх зустрічальність не перевищує 3–5% (Пащенко, 1954).

Беручи до уваги, що цей вид на Україні дуже поширений і численний, його слід вважати одним з найкорисніших елементів нашої фауни, який поряд з птахами відіграє значну роль в обмеженні кількості шкідників.

З другого боку, слід мати на увазі можливе епідеміологічне значення прудкої ящірки як тимчасового хазяїна іксодових кліщів-перенощиків трансмісивних захворювань свійських тварин і людини. Саме чисельність прудкої ящірки і її повсюдне поширення вимагають особливої пильності у цьому відношенні.

1.3 Ящірка живородяща – Lacerta vivipara Jacg .

Живородяща ящірка є найменшою з ящірок фауни України. Довжина тіла досягає 70–73 мм, але звичайно не перевищує 60–65 мм. Хвіст довший за тулуб в 1,5–2,0 рази. Відношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,50–0,75 (0,78).

Довжині одного черевного щитка відповідають дві бічні лусочки; навколо середини тіла 26–37 лусок. Верхні луски хвоста з реберцями. Задній край кожної лусочки загострений. На спідній стороні хвоста луска гладенька (лише біля кінця хвоста з реберцями) з тупими задніми краями. Луска хвоста утворює по черзі то широке, то вузьке кільце. На середній лінії горла, рахуючи від коміра, 14–23 луски. Дорослі ящірки зверху бурого, горіхового, жовтуватого, іноді зеленуватого або темнооливкового кольору з дрібними чорними плямками. По боках тіла темні смуги, знизу та зверху обмежені рядами світлих, облямованих чорним плямок. Вздовж хребта звичайно є темна смуга. У екземплярів з гірських районів Карпат спина здебільшого майже чорна.

Черевце у самців оранжеве, у самок – білувате, жовтувате або зеленувате.

Молоді ящірки зверху майже чорні або темно-коричневі. Щойно народжені досягають довжини 34–42 мм.

В Україні живородяща ящірка (типова форма – L. vivipara vivipara Jaq.) поширена переважно в поліських районах як на Правобережжі, так і на Лівобережжі та в гірських районах Карпат. Питання про наявність цієї ящірки в околицях Харкова, на що вказували деякі старі автори (А. Чернай, М. Сомов), залишається поки що відкритим, оскільки новіших даних про знахідки там живородящої ящірки нема. Зовсім відокремленою від основного ареалу є знахідка в районі с. Степанівки Магдалинівського району Дніпропетровської області (Цемш, 1937). Вказівки про знахідку у Чорному лісі Кіровоградської області та в околицях Херсона слід вважати помилковими як такі, що не ствердилися.

Живородящі ящірки залишають свої зимові сховища ледве розтане сніг – в березні, а в особливо пізні весни – на початку квітня. Нерідко бувають активними, коли сніг ще не зовсім зійшов, але сонце вже почало пригрівати.

Населяють вологі ділянки в лісах або в горах. Найхарактернішими стаціями живородящих ящірок в межах України є вологі місця серед листяних лісів, переважно вільхові болота, береги лісових річок та струмків, узбережжя сфагнових боліт у соснових лісах з купинням, заростями клюкви та брусниці; моховища біля торфових боліт, а іноді й по схилах піщаних дюн на Поліссі; букові та ялинові ліси Карпатських гір, галявини, береги струмків; гірські луки-полонини в Карпатах переважно з брусничниками, зарості гірської сосни та вільхи, а також кам'янисті розсипища на полонинах. В Карпатах живородяща ящірка знайдена на висоті до 2000 м н. р. м.

Тварина, що звикла до вологих місць, живородяща ящірка добре плаває, може бігати по дну водойм і навіть закопуватися у мул.

Вона значно краще від інших видів плазунів фауни України пристосована до низьких температур. Так, в Карпатах активні ящірки спостерігались при температурі повітря до 0,5° і ґрунту до 5° (при інтенсивній сонячній радіації).