Курсовая работа: Видове різноманіття ящірок фауни України

Вступ

Плазуни (Reptilia) є одним із класів типу хордових (Chordata), які в процесі еволюції тваринного світу були суто наземними хребетними тваринами.

Незважаючи на певну подібність до земноводних, плазуни докорінно відрізняються від них низкою істотних рис своєї організації, обумовлених цілковитим переходом до наземного життя. Насамперед це стосується ембріогенезу, оскільки розвиток плазунів зовсім з водою не пов’язаний. Можливість цього забезпечена наявністю спеціальних ембріональних пристосувань, перш за все особливих зародкових органів – алантоїса, амніона, серози.

Фауна України налічує 20 видів плазунів, серед яких 9 представників підряду Ящірки – Sauria (Lacertilia), які розповсюджені по всій її території. Підряд Ящірки відзначається дуже великою різноманітністю форм, відмінних за будовою тіла, розмірами і екологічними особливостями. Наприклад, є багато видів з добре розвиненими ногами і зовсім без ніг.

Вивченням ящірок займались М.М. Щербак (зокрема видами, які поширені в українських Карпатах), В.І. Таращук (детально вивчав морфологію, динаміку чисельності, поширення та екологію ящірок).

Актуальність теми полягає у вивченні видової різноманітності ящірок фауни України, виявленні видів, занесених до Червоної книги України, з’ясуванні динаміки чисельності і поширення, особливості трофічних зв’язків, добової і річної активності.

Об’єкт дослідження: ящірки фауни України.

Предмет дослідження: видове різноманіття ящірок фауни України.

Метою і завданням дослідження є вивчення:

· особливостей будови і морфологічних характеристик ящірок;

· поширення видів;

· динаміки чисельності представників;

· річний і добовий цикл активності;

· виявлення видів, занесених до Червоної книги України.

ящірка фауна трофічний

1. Особливості біології представників родини ящіркові – lacertidae

1.1 Ящірка зелена – Lacerta viridis L a u r . (Рід Lacerta )

Зелена ящірка найбільша з ящірок фауни України. Загальна довжина старих самців, пійманих на території України, перевищує 380 мм: довжина тулуба становить понад 130 мм, довжина хвоста – понад 250 мм. Мінімальні розміри молодих ящірок, які щойно вилупились, близько 100 мм (довжина тулуба 35 мм, довжина хвоста 63,6 мм).

Довжина ступні задньої ноги більша, зрідка дорівнює і, як виняток, незначно менша від довжини голови. Хвіст приблизно вдвоє довший від тулуба з головою. Відношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,45–0,57, у самок та молоді це співвідношення звичайно більше, ніж у самців, тобто самці в більшості випадків мають відносно довший хвіст. У молодих ящірок хвіст коротший: відношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,55–0,68.

Досить добре виражений статевий диморфізм. Крім зазначеної різниці у відношенні довжини тулуба до довжини хвоста, характерна також різниця у відносних розмірах голови (у самців голова відносно більша). Так, відношення довжини голови до довжини тулуба у самок коливається в межах 0,19–0,22 (останнє дуже рідко), а у самців від 0,21–0,22 (дуже рідко) до 0,25. Не менш характерна також форма стегнових пор. У самців стегнові пори значно більші, ніж у самок, і мають форму косо розташованого, витягненого овалу. Весною, в період парування, пори бувають більшими, і тоді кожна з них займає майже всю порову лусочку. У самок стегнові пори дрібні, круглі, нерідко мають вигляд невеликих цяток, розташованих по одній на кожній поро-вій лусочці.

Забарвлення старих зелених ящірок можна звести до двох основних типів. Ймовірно, що відміни між цими типами є наслідком різниці у віці ящірок.

Спина та зовнішні поверхні кінцівок темно-зелені (чорно-зелені) з дрібними жовто-зеленими або світло-жовтими крапками. Такий малюнок є наслідком того, що кожна лусочка забарвлена у два кольори: темний основний з одним або двома сегментами жовтого. На попереку та задніх кінцівках збільшується кількість цілком зелених, світліших, ніж на спині, лусочок, темні плями розташовані рідше; іноді поперек має буруватий відтінок. Голова зверху темно-зелена, іноді (особливо у самок) бурувата (бурувато-зелена), вкрита світлими жовтуватими рисочками. Нижня поверхня тіла жовта. Голова знизу та горло у ящірок в шлюбному вбранні яскраво блакитного кольору. Іноді голова знизу (якщо не блакитна) має мармуроподібні блакитно-зелені розводи та райдужний відблиск (іррадіює). Хвіст зверху бурувато-сірий, ближче до тулуба цей колір поступово замінюється на зелений часом з чорними крапками. Нерідко вздовж хвоста по його середині тягнеться темна пунктирна смужка.

Забарвлення другого типу відрізняється від описаного тим, що зазначені вище темні та світлі ділянки малюнка більші, захоплюють по кілька лусочок кожна, що справляє враження чорних плям неправильної форми, розкиданих на світло-зеленому фоні, або ж світлої сітки на темному фоні. Іноді згадані чорні плями зв'язані між собою темними смужками, внаслідок чого утворюється чорна сітка на світло-зеленому фоні. В залежності від розмірів і розташування темних та світлих ділянок можуть бути різні варіації. В напрямку до попереку темні плями більші і розташовані рідше, жовто-зелений відтінок фону переходить в темніший зелений колір. В іншому забарвлення таке, як і попереднього типу, але передня частина хвоста замість крапок вкрита більш або менш великими чорними плямами. Іноді, крім середньої, вздовж хвоста тягнуться дві бічні смужки. Крім того, синій колір горла менш інтенсивний, а на голові краще помітний буруватий відтінок.

Цей тип забарвлення властивий переважно самкам і залежить від віку: з віком він наближається до першого типу. Таким чином, забарвлення старих самок дуже нагадує забарвлення самців.

Молоді особини, які вже стали статевозрілими, але ще не досягли розмірів старих, мають ряд відмін у забарвленні. Спина у них різноманітних відтінків зеленого кольору, що на боках, попереку та зовнішній поверхні задніх кінцівок переходить у світло бурий (у більш молодих екземплярів бурий колір краще розвинений і лише передня частина спини зелена). Голова зверху бурувато-зелена. Верх та боки тіла більш або менш густо поцятковані чорними плямками, часом рідше розташованими на середній частині спини; іноді вздовж хребта утворюється широка одноколірна смуга, обмежена по боках темними крапками та плямками. Часто на боках тіла буває ряд білих (іноді жовтуватих) овальних плямок, що в деяких випадках зливаються у білу смужку. Зрідка таких смужок може бути по дві з кожного боку. На задній стороні стегон порівняно молодих екземплярів (переважно тих, у яких є серії бокових плямок) часто є овальні білі або жовтуваті крапки. Горло не буває блакитним. Низ тіла білувато-жовтий; хвіст буруватий.

Забарвлення та рисунок у ящірок цієї групи найбільш мінливі і залежать від віку.

У зелених ящірок черево завжди одноколірне – жовте (у старих) з усіма переходами до білого (у молодих) і на ньому ніколи не буває темних плям. Лише комір та груди по боках іноді вкриті нечіткими розпливчастими синювато-зеленими плямами.

Усі типи забарвлення зеленої ящірки добре гармоніюють з навколишнім середовищем і можуть бути залічені до категорії захисних забарвлень.

Цьоголітки бурого кольору з рідко розкиданими чорними крапками та плямками. На боках є по серії білих крапок або плямок, розташованих однією лінією. Ці плямки краще виявлені на другому році життя. Тоді ж з'являються і світлі крапки на стегнах.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--