Найбільш раціональна систематика видів і змагальних вправ у спорті, розроблена Т.Т.Джамгаровим.

Пропонуючи свою систематику, автор використовував незалежні від виду спорту положення, що виражають характер взаємодії спортсменів у процесі змагальної діяльності, при цьому головною метою було розглянути взаємодії, регламентовані відповідними правилами змагань. Дослідження показали, що конкретні форми взаємодії спортсменів залежать від особливостей виду спорту, і це визначає, головним чином, психологічну специфіку. Існує дві основні форми взаємодії: 1) стосовно супротивника - протиборство; 2) стосовно партнерів - взаємодія.

Протиборство характеризується наявністю прямого або непрямого психологічного (може бути, і фізичного) контакту між спортсменами і відрізняється конфліктністю взаємин. Воно може мати різний ступінь гостроти, що залежить від особливостей спорту, значимості змагань і індивідуально-психологічних особливостей спортсменів-учасників.

Взаємодія партнерів протікає як співробітництво, взаємна допомога, підтримка, узгодження і координація спільних зусиль.

Ефективність взаємодії залежить від умінь і навичок взаємодії, згуртованості, психологічного клімату команди, сумісності й ін.

Ці дві основні форми взаємодії спортсменів, які змагаються, склали основу для визначення критеріїв систематики Т.Т.Джамгарова, що зводяться до наступного:

протиборство супротивників: безпосереднє (при твердому, нежорсткому, умовному фізичному контакті) і опосередковане (при відсутності фізичного контакту). Обов'язкова умова - наявність психічного контакту;

взаємодія партнерів: при взаємозалежних діях, при спільно синергічних діях, при спільно-послідовних діях і при спільно-індивідуальних діях [15].

У результаті розробки систематики різноманіття видів спорту було зведено до дев'яти груп. Види спорту, віднесені до однієї групи, дійсно мають багато загального в психологічному відношенні, незважаючи на розходження за іншими показниками.

Наприклад, для видів спорту дев'ятої групи характерна односпрямована психічна активність. Психічна структура змагальної діяльності гімнаста, стрибуна з трампліна на лижах і слаломіста містить у собі: максимальну концентрацію уваги, настроювання перед виходом на старт, прийоми самоконтролю за ключовими складовими техніки, уміння протистояти факторам, що заважають.

Психологічна систематика видів спорту і змагальних вправ

РОЗДІЛ 2. ЗМІНА ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ ПРИ ЗАНЯТТЯХ СПОРТОМ

2.1 Рухові відчуття

Основу регуляції рухів складають рухові, зорові і слухові відчуття, що породжують полімодальні сприйняття. Рухові відчуття доставляють у мозок інформацію про хід виконання дій, про виникаючі неузгодженості або про невідповідність рухів умовам діяльності. Так у процес переробки включаються представлення і механізми мислення. Визначене значення має і пам'ять. На основі проведеної психічної діяльності в дії, якщо потрібно, вносяться корективи.Без спеціального тренування рухові відчуття мають значні відхилення від необхідної точності. Для розвитку точних рухових відчуттів (м'язового почуття) потрібне багаторазове повторення рухів. У процесі тренування розвивається координованість дій і паралельно з цим формуються рухові відчуття (почуття амплітуди, тривалості й інтенсивності), оптимальні для точного виконання рухів [4]. У кожному виді спорту виразність рухових відчуттів розвивається у певному напрямку. Спеціалізація залежить від своєрідності координаційних характеристик рухів у техніці фізичних вправ, від особливостей задіяних м'язово-рухових систем, що виконують ведучу роль у руховій діяльності. Експериментально показано, що висококваліфіковані спортсмени, які знаходяться у високій спортивній формі, здатні виконувати руху з точністю амплітуди до 0,3 с, тривалістю - до 0,1 с, інтенсивність зусиль - до 500 м, причому головну роль у відтворенні рухів відіграє м'язове відчуття. Отже, для успішного формування в спортсменів так необхідних їм рухових відчуттів, особливо в період оволодіння технікою спортивних вправ, тренерові важливо направляти думки вихованців на аналіз виникаючих відчуттів як при правильному, так і при помилковому виконанні рухів.

2.2 Спеціалізовані сприйняття в спорті

Спеціалізовані сприйняття виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає в спортсмена виникнення і розвиток глибокий специфічних відчуттів, пов'язаних зі спеціалізацією. Специфіка таких сприйняттів, головним чином, визначається особливостями виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній практиці це спеціалізовані сприйняття називають "почуттями".

У психології спорту виділяють загальні ознаки, характерні для всіх спеціалізованих сприйнять. До них відносяться наступні:

1) спеціалізація розпізнавальної функції одного або сукупності аналізаторів;

2) обумовленість сприйняття особливостями середовища, у якій діє спортсмен, або особливостями предметів, з якими (на які) виконуються рухові дії;

3) обумовленість просторовим розташуванням супротивників і партнерів;

4) лабільність (нестійкість), яка вимагає постійного виконання вправи;

5) високий рівень розвитку почуття, що з'являється в результаті високого рівня тренованості.

Спеціалізовані сприйняття численні і недостатньо вивчені, тому обмежимося згадуванням лише частини спеціалізованих "почуттів", що зустрічаються в спортивній практиці [16].

"Почуття води". Складне і тонке сприйняття опору води. Властиве плавцям, які називають його ще і як "почуття опори".

Основою цього почуття служить взаємозв'язок функції двох аналізаторів: рухового (відчуття напрямку, амплітуди, зусиль при виконанні гребків) і шкірного (відчуття температури, тиски і дотики води).

"Почуття м'яча". Виникає й удосконалюється в представників усіх спортивних ігор з м'ячем. У кожному окремому виді спорту має свою специфіку.

"Почуття планки". Воно властиве стрибунам у висоту з розбігу і із жердиною. Засноване на діяльності рухового і зорового аналізаторів, на відчуттях положення і руху тіла в повітрі, зоровому сприйнятті стійок, планки (це дуже важливо) за мить до перельоту через неї. Почуття планки дає спортсменові можливість угадати рухи, що знадобляться йому вже в перельоті і при приземленні.

2.3 Роль уяви у керуванні рухами

Особлива роль належить уяві про рухові дії.

Навчання техніці фізичних вправ у фізичному вихованні і спорті завжди починається зі створення уявлення про досліджувану дію. Це необхідно для того, щоб сформувати у свідомості учня образ реальної дії, що повинен служити еталоном при практичному виконанні рухів, за допомогою якого спортсмен здійснює контроль і керування у своїй діяльності. Будь-яка рухова дія або фізична вправа кожна людина виконує тільки так, як він його собі представляє.Уява служить програмою для реалізації рухових дій.

Наявний у пам'яті людини еталон (ідеальний образ) дії є тим необхідним елементом діяльності, що певних умов варто відтворити з максимальною точністю. У цьому полягає програмуюча функція уяви.

Перед виконанням рухової дії уява про рух за допомогою механізмів ідеомоторних реакцій (регулювання функцій) дозволяє організму підготуватися до майбутньої діяльності. Так сполучаться програмуюча і регулююча функції [16].