Регулююча функція виявляється і після закінчення дії. Згадування про відчуття, які виникли в ході виконання рухів, дозволяють людині, аналізуючи свою діяльність, розуміти причини помилок. Така розумова робота полягає в переробці наявної інформації в уявленнях про ідеальний образ і реально виконані дії.

Уявлення про рухові дії виконують ще одну функцію, що успішно використовується в спортивній практиці. Ця функція - тренувальна. Відомо, що, уявляючи собі рух, можна вправлятися, удосконалюючи техніку будь-яких рухових дій. На практиці ця функція називається ідеомоторним тренуванням. Вона характеризується тим, що спортсмен оживляє систему механізмів довільних рухів, унаслідок чого виникають мікрореакції нервово-м'язової, вегетативної й іншої функціональної систем організму. Ці реакції ідентичні реальними, які виникають при практичному виконанні рухів. У результаті здійснення ідеомоторного тренування (багаторазового уявного повторення) відбувається закріплення структури механізмів довільної дії.

Важливо відзначити, що ідеомоторне тренування має свої принципи, які дозволяють підвищувати ефективність функції:

- чим яскравіше й чіткіше уявлення, тим яскравіше виражений тренувальний ефект;

- ефект зростає, якщо уявлення супроводжується "уявним проговорюванням" процесу виконання дії;

- ефект стане особливо яскравим, якщо спортсмен опанував просторовими ознаками рухів;

- тренувальний ефект, може бути негативним, якщо уявлення помилкове.

2.4 Реакція в спорті

Реакція - це усвідомлювана відповідна дія на визначений сигнал.

Усі різновиди реакції мають ту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу (основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період).

Типовий приклад реакції - старт у спорті. Наприклад, плавець, що приготувався до старту, по команді "Увага!" приймає вихідне положення. З цього моменту до стартового пострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку руху спортсмена - основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів до відриву від стартової тумбочки - виконавчий. Реакції, як правило, дуже швидкоплинні. Вони тривають тисячні частки секунд. Але за цей час система периферичних і центрально-мозкових нервових процесів виконує функції сприйняття сигналу, його усвідомлення, посилки по еферентних шляхах імпульсів до м'язів, що забезпечують виконання відповідних дій [8].

У психології спорту розрізняють прості і складні реакції.

Прості реакції характеризуються одним сигналом і однією, заздалегідь відомою, відповідною дією. Складні реакції визначаються двома і більш сигналами, однією або декількома відповідними діями.

У простих реакціях виділяють три типи: сенсорний, моторний і нейтральний. Тип реакції залежить від спрямованості уваги спортсмена. Наприклад, якщо спортсмен на старті, очікує команду до початку виконання дій (на старті), то в нього з'являється сенсорний тип реакції. Якщо ж спортсмен зосередився на майбутніх рухах, то ця реакція в нього моторного типу. При нейтральному типі реакції в спортсмена немає акцентування уваги.

Складні реакції типові для усіх видів спорту, де є протиборство суперників (бокс, фехтування, види боротьби, спортивні ігри).

Представники цих видів спорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманних дій, але усі не знають заздалегідь, як поводитися в даний момент, який застосувати прийом, тому їх реакції носять вибірковий характер. Такі реакції теж відрізняються швидкістю, але в них більш тривалий, у порівнянні з простими реакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількості інформації, яка надходить у головний мозок і потребує переробки.

Реакції - це один із проявів фізичної якості швидкості.

Швидкість реакції в спорті має величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того, наскільки вчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуації або наскільки вчасно він виконує стартову дію. Швидкість реакцій піддається удосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.

2.5 Психологічна напруга і перенапруга в тренувальному процесі

Один з найважливіших факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, - рівень психічної напруги [6].

Робота, вироблена спортсменом у ході тренувальних занять, вимагає енергетичного забезпечення і збереження сталості внутрішнього середовища організму. У цьому зв'язку, а також для досягнення успіху в спортивній діяльності спортсменові необхідно приводити в активний рух механізми, що регулюють стан організму спортсмена, що забезпечують внутрішні умови здійснення певних дій. Регуляція діяльності людини завжди протікає комплексно. Її основу складають емоційно-вольова сфера людини, вегетативні механізми і принцип домінанти в керуванні діяльністю.

Переходячи до більш детального розгляду даного питання, необхідно згадати слова І.П.Павлова, який писав, що „людина є система, яка існує по своєму найвищому саморегулюванню".

Дійсно, людський організм є досить довершеним у плані самоконтролю і саморегуляції.

Механізми домінанти, тимчасово пануючого вогнища порушення, дозволяють нам в умовах, коли надходить маса різноманітних подразників і сигналів, відібрати з них тільки ті, які мають значення для виконуваної діяльності. Позитивна роль домінанти в керуванні діяльністю спортсмена полягає в тому, що властивість її підкріплюватися сторонніми подразниками і гальмувати інші вогнища порушення забезпечує досягнення мети навіть у несприятливих умовах. Однак у ряді випадків інертність домінанти заважає спортсменові швидко й адекватно пристосуватися до ситуації, що змінилася, змінити план ведення двобою, змінити уявлення про методику тренування і т.д.

Природа передбачила й інший механізм подолання перешкод - виникнення емоцій. Ця роль емоцій була зрозуміла із самого початку їх вивчення. Емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується на перешкоду. У спорті емоційна регуляція діяльності виявляється при великому бажанні досягти високого результату, при сильних переживаннях. Часто емоції розкривають додаткові ресурси, автоматично, неусвідомлено для спортсмена. Таким чином, розкриваються і реалізуються в діяльності резервні можливості організму. Позитивне значення емоційної регуляції полягає в гіперкомпенсаторній мобілізації енергетичних ресурсів, хоча ця перевага має і слабкі сторони: така регуляція неощадлива, марнотратна, завжди містить небезпека ухилу від головної мети.

Вольова регуляція компенсує слабкі місця емоційної, перешкоджає її генералізації, сприяючи утриманню початкової мети [7].

Вольова регуляція - це фактори свідомої напруги фізичних і духовних сил, спрямованих на підвищення результатів будь-якої діяльності. В основі вольової регуляції лежить не тільки бажання, але і глибоке розуміння необхідності перебороти самого себе заради досягнення мети. Але і вольова регуляція має свої недоліки: значне обмеження часу для пошуку рішення, що ускладнює рішення нових задач, обмежує творчість через програмування діяльності.

Оптимальне сполучення всіх компонентів регуляції, необхідне для здійснення успішної діяльності, можливо тільки в результаті становлення особистості спортсмена, значного розвитку його фізичних якостей, закріплення й удосконалювання рухових навичок і повної адекватності вегетативних реакцій організму. Природно, процеси регуляції приводять спортсмена в стан психічної напруги, які, будучи адекватними зовнішніми і внутрішніми умовами виконання діяльності, можуть мати різний рівень прояву. Відомо, що психічна напруга впливає на результати діяльності людини як позитивно, так і негативно. У спорті багато прикладів, коли психічна напруга була причиною або зниження працездатності і розладу сну спортсмена, або росту його спортивної майстерності, що забезпечило успіх його виступу на змаганнях. Напруга в тренуванні пов'язана з процесом діяльності, з необхідністю виконувати усе більш зростаюче фізичне навантаження. Психічна напруга в умовах змагань доповнюється напругою, обумовлена метою досягти певного результату, тому психічна напруга в тренуванні називають процесуальною, а в змаганні - результативною.

Висока і тривала напруга може вплинути на спортсмена. В умовах сучасного тренування застосовуються такі високі фізичні навантаження, що нерідко спортсмен відчуває стан підвищеної психічної напруги. Сама по собі психічна напруга в спорті - фактор позитивний, що відбиває активацію усіх функцій і систем організму й забезпечує високу продуктивність діяльності. Але варто врахувати, що при несприятливих факторах (високій і тривалій напрузі, страху перед навантаженням, поганими взаєминами, недостатній мотивації, непевності в собі і т.п.) психічна напруга може викликати дисгармонію функцій, надлишкову і невиправдану витрату енергії. Слабкий ступінь психічної напруги не залишає наслідків і зникає через кілька днів [4].

Сильна і тривала перенапруга може мати негативні наслідки навіть через тижні і місяці. Негативні наслідки звичайно виявляються в несприятливому відношенні до оточуючих й у своєрідних поведінкових актах.

У психології виділяють три стадії психічної перенапруги, що мають загальні і специфічні для кожної з них ознаки.