Научная работа: Європейський Союз: склад, структура, цілі та принципи
Іспанія –8 голосів;
Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія –5 голосів кожна;
Данія, Ірландія – 3 голоси кожна;
Люксембург – 2 голоси.
Загальне число голосів – 76.
Держави намагаються досягти бажаного за допомогою впливу на інші держави-члени, або пропонуючи їм що-небудь натомість, або погрожуючи неприємностями. В останньому випадку застосовуються 3 типи тактики: загроза блокувати рух і інших, не пов'язаних питаннях; загроза блокувати наступні засідання і загроза виходу з ЄС. Тактика цього типу, якщо загрози реальні, може бути дуже ефективною, але застосування її не проходить безслідно. В інших держав це викликає негативне відношення, і вони стають менш схильними до співробітництва. Крім того, бойкот чи вихід з ЄС нанесуть державі, проти якої вони направлені, більш велику шкоду, ніж іншим державам. По цим причинам така поведінка використовується державами лише у випадку, коли вирішується питання життєвої вадливості.
Враховуючи це, було б дивним, якби в ЄС не виникло традиції, згідно з якою прийняття рішень більшістю не повинно бути, якщо одна з держав-членів вважає це рішення таким, що ставить під загрозу її життєві інтереси. Така традиція насправді існує, але рамки її дії не визначені. Якщо вважати, що право вето існує тільки тоді, коли це рішення суперечить життєво важливим інтересам держави, якої стосується це рішення, інші держави-члени мають повне право поставити це рішення на голосування. За останні роки процедури голосування стали більш загальноприйнятими, але з цього не випливає, що політичному вето покладений кінець.
Це звичай, тому рамки його дії завжди будуть залежати від консенсусу держав-членів в той чи інший момент. Якщо більшість держав-членів проти голосування (або відмовляється голосувати так як визначає право однієї з держав-членів стверджувати, що під загрозою знаходяться її життєво важливі інтереси), пропозицію буде заблоковано, якщо ж ні – голосування буде проведено.
3.3 Європарламент: склад, привілеї, основні питання
Європарламент представляє народи, які входять до співтовариства. Вибори до Європарламенту проводяться кожні 5 років. Розподіл голосів в Парламенті не пропорційне чисельності населення держав-членів . Акт, що визначає прямі вибори, передбачає, що до прийняття уніфікованої процедури виборів кожна держава-член має право прийняти власну процедуру проведення виборів. На сьогодні узгодження відносно уніфікованої системи не досягнуте, головним чином через небажання Великобританії погодитися з пропорційним представництвом; таким чином, питання – в законодавствах держав-членів, а системи виборів в різних державах різні.
Члени Європарламенту (ЧЄП) можуть бути одночасно і членами Національних парламентів. Але стаття Акту 6 (1), що є додатком до рішення Ради ЄС, визначає перелік повинностей, з якими виконання обов'язків ЧЄП несумісне. Найважливіші з них наступні: член Уряду держави-члена, член Комісії, суддя, Генеральний адвокат, секретар суду ЄС, або посадова особа інституту ЄС на період виконання своїх обов'язків.
ЧЄП отримують такий же оклад, як і їх колеги по парламентам держав-членів; різниця між ними значна і змінюється в залежності від того, яку державу-члена вони представляють . З окладу ЧЄП в державі, яку вони представляють, знімається податок на прибуток. ЧЄП мають значні надбавки до окладу, з яких в державах-членах ЄС податок не знімається. Для ЧЄП встановлений ряд привілеїв та імунітетів, найважливіші з яких: свобода руху до місць засідань Парламенту і назад; імунітет до процесуальних дій по відношенню до висловленої думки або голосування під час виконання ними службових обов'язків; імунітет від арешту та переслідування судом. Останні імунітети дійсні лише на період сесії Парламенту, але так як вона триває протягом всього року, це обмеження не має значення. Парламент сам може прийняти рішення про ліквідацію останніх імунітетів.
ЧЄП розміщуються в залі засідань у відповідності з партійною належністю, а не по державам-членам. Правила процедури передбачають офіційне визнання європейських політичних партій і для визначених таким чином партій існують різні як процедурні, так і адміністративні переваги. Для отримання визнання партія повинна об'єднати певний мінімум ЧЄП. Більшість партій представляють собою коаліції партій держав-членів, в деяких випадках одна з партій може відігравати домінуючу роль. Наприклад, Партія європейських соціалістів включає ЧЄП-лейбористів із Великобританії і соціал-демократів із інших держав-членів; Європейська народна партія включає в себе Християнських демократів з Німеччини та інших країн, а в теперішній час – також консерваторів Великобританії. Ступінь єдності в цих партіях різна, і у відношенні деяких питань національні пріоритети стають важливішими, ніж лояльність по відношенню до одної з політичних груп.
Характерна риса Європарламенту – роль, яку виконують комітети. Ряд комітетів забезпечують підготовку пленарних засідань. Якщо передаються питання для обговорення в Парламенті, вони в першу чергу розглядаються у відповідному комітеті з послідуючим обговоренням в Парламенті на основі представленого відповідним комітетом докладу.
Договір про ЄС зобов'язує головуючу державу-члена консультуватися з Європарламентом по важливим питанням загальної зовнішньої політики та політики безпеки і передбачає, що Парламент може звернутися з питаннями до Ради ЄС, має право утворювати комітети (тимчасові), для розгляду порушень або неправильного використання прав ЄС ( за винятком випадків, коли питання являється предметом розгляду суду). Детальні умови, що передбачають використання прав по розслідуванню, повинні бути встановлені спільною згодою між Європарламентом, Радою та Комісією.
Любий громадянин ЄС має право звернутися з петицією в Європарламент з питання, що входить в сферу компетенції ЄС і яке стосується його безпосередньо.
ЄС також має право назначати омбудсмена, що наділений повноваженнями приймати скарги від будь-якого громадянина ЄС, що стосується випадків поганої організації діяльності інститутів та органів ЄС за винятком суду. Омбудсмен призначається після кожних виборів Європарламенту і виконує свої обов'язки до наступних виборів. Він має право на повторне призначення. Він повністю незалежний при виконанні своїх обов'язків.
У випадку, коли омбудсмен встановлює факт поганого управління, він направляє справу в заінтересований заклад, який має протягом 3-х місяців повідомити свою точку зору. Після цього омбудсмен направляє повідомлення до Європарламенту і заінтересовані заклади.
Повноваження Парламенту різні в залежності від того, на основі яких положень приймається той чи іншій захід: в деяких випадках Парламент має досить широкі повноваження, а в інших він має тільки право проведення консультацій.
У відповідності з цією процедурою Комісія надає пропозицію в Раду ЄС, яка в свою чергу передає її в Парламент для отримання остаточного підсумку Парламенту. На першій стадії пропозиція розглядається в одному з комітетів Парламенту, який складає доповідь та проект рішення Потім ці документи передаються до Парламенту повного складу, який дає остаточне рішення (позитивне чи негативне), і можна внести поправки до пропозицій. Комісія може модифікувати свою пропозицію, спираючись на рішення Парламенту, але ні Комісія, ні Рада не лише не зобов'язані дотримуватися рішення Парламенту, але й давати йому пояснення у зв'язку з відхиленням цього рішення.
Не дивлячись на те, що при цій процедурі Парламент не має повноважень впливати на зміст правових норм, потрібно поважати його право проводити консультації. Інакше Суд ЄС визнає акт нелегітимним. Чи достатньо, що Парламенту запропоновано дати остаточне рішення, чи він реально повинен представити це рішення? Якщо він повинен реально представити це рішення, то Парламент може відкласти прийняття нормативного акту на невизначений термін, просто не даючи свого остаточного рішення. Якби таке було можливим, право отримати консультацію перетворилося б в право вето. В своєму рішенні Суд вказав, що аналіз вимоги консультації передбачає, щоб Парламент надав остаточне рішення. Неможливо прийняти точку зору, що потреба задоволена, якщо Рада просто попросила остаточне рішення. В разі, якщо після отримання рішення Парламенту в пропозицію внесені поправки, то завжди треба отримати нове рішення Парламенту, процедура чого стане дуже громіздкою, так як вносити доповнення часто необхідно для згоди держав-членів у Раді ЄС. Тому Суд постановив, що, якщо положення остаточного тексту акту майже ідентичні положенням, що містяться в варіанті, який представлений Парламентом, необхідність в повторних консультаціях хникає. Якщо змінений текст має суттєві відмінності від того, який був направлений в Парламент, він має бути знову направлений в Парламент. Якщо це не буде здійснено, то акт буде визнано недійсним.
Нормоутворення – не єдине питання, за яким повинні проводитися консультації з Парламентом. Ще одна сфера, де діють такі обов'язки, – міжнародні узгодження між ЄС та державами, що входять до його складу. Процедура укладення міжнародних договорів у відповідності з договором про ЄС змінена в результаті внесення Маастрихтським договором поправок.
В деяких випадках на сьогоднішній день Парламент має право вето; у всіх інших випадках у відповідності з Договором про ЄС, за винятком угод по тарифам та торгівлі, Парламент має право проводити консультації. Але чітко сформульовано, що Рада може встановити Парламенту термін для прийняття рішення, і при відсутності остаточного рішення у встановлений термін Рада може діяти без нього.
У відповідності з Договором про ЄС головуюча держава-член повинна консультуватися з Європейським Парламентом по важливим питанням і основним альтернативам загальної зовнішньої політики і політики безпеки, і повинна забезпечити, щоб позиції Європарламенту були належним чином взяті до уваги. Але, в зв'язку з тим, що Суд ЄС не має повноважень в даній сфері, будь-які юридичні санкції у випадку, якщо це не буде виконано, неможливі.
В ряді випадків Парламент повинен давати згоду на акт, що приймається Радою. В таких випадках Парламент має право вето. Перший випадок стосується нормоутворення: Парламент повинен надати згоду на положення, прийняті Радою ЄС з метою сприяти втіленню прав громадян Європейського Союзу на вільне пересування і постійне проживання на території держав-членів. Другий випадок стосується міжнародних угод: згода Парламенту повинна бути отримана при укладенні цих угод, що встановлюють особливі інституціональні рамки шляхом створення процедур співробітництва, узгоджень, що мають важливе бюджетне значення для ЄС, узгоджень, що тягнуть за собою поправки до акту, який прийнятий у відповідності зі спільною законодавчою процедурою.
Але Парламент не має права вето у відношенні до узгодження , якщо воно відноситься до сфери, в якій внутрішні правила можуть бути прийняті тільки у відповідності з процедурою співробітництва, або спільною законодавчою процедурою, крім ситуації, коли зміни акту необхідні.
Третій випадок, коли Парламент має право вето: Парламент, що приймає рішення більшістю голосів членів (абсолютною більшістю, а не більшістю голосів), повинен дати згоду на вступ нових держав-членів в ЄС.
У відповідності з Маастрихтським договором Парламент має ще одне повноваження – затвердження призначення Голови та інших членів Комісії: після висунення державами-членами вони підлягають "в якості єдиного органу" затвердженню голосуванням в Європейському Парламенті. Але, так як Парламент зобов'язаний затвердити всі призначення на посади, він не має можливості скористатися правом вето по відношенню до окремих кандидатів. Якщо Парламент принципово проти одного з кандидатів, він може не затвердити всі призначення, доказавши цим самим, що він готовий змінити своє рішення у випадку, якщо призначення, проти якого він настроєний, буде відмінене. У відповідності з Договором встановлене правило, що якщо Парламент не затверджує нову Комісію, члени Комісії продовжують виконувати свої функції, в результаті, члени діючої Комісії повинні продовжувати виконання своїх обов'язків до моменту вирішення протиріччя.
Парламент також має право визвати відставку Комісії, висунувши їй вотум недовіри. У відповідності з цією процедурою члени Комісії повинні колективно піти у відставку, якщо вотум недовіри прийнятий більшістю в 2/3 поданих голосів, що представляють більшість членів Європейського Парламенту. Але ця процедура також передбачає, що відставка набирає сили тільки після призначення нової Комісії. Таким чином, якщо Парламент не затверджує запропонований Радою новий склад Комісії, який фактично може бути тим же, діюча Комісія може виконувати свої обов'язки скільки завгодно. В результаті це повноваження має обмежене значення і реально поки не використовувалось, частково тому, що Комісія та Парламент являються самими проєвропейськими з усіх політичних інститутів і майже завжди діють разом.
Отже повноваження Європейського Парламенту уже закріплені в нормальних умовах за законодавчими органами федерації. Але вони поступово розширюються – завжди, коли в договори, що стосуються заснування ЄС вноситься нова поправка, парламент отримує деякі додаткові повноваження.