Одна з відмінних рис Суду ЄС – в якій мірі його рішення засновані на політиці. Під політикою розуміються позиції суддів та цінності, яких вони дотримуються, тобто цілі, які вони хочуть реалізувати. Основні складові політики Суду ЄС:

1) Укріплення Співтовариства;

2) Розширення сфери і підвищення ефективності права Співтовариства;

3) Розширення повноважень інститутів ЄС.

Ці складові можуть бути об'єднані як сприяння європейській інтеграції. Не на всі суди, звичайно, здійснює вплив політика, але в Суді ЄС вона відіграє особливо важливу роль: Суд може для досягнення політичних цілей навіть проігнорувати сформульовані положення Договору.

Приклад цього – справа, яка стосувалася рішення Європейського Парламенту, що передбачає виплати грантів з бюджету ЄС політичним партіям, під видом покриття розходів в зв'язку з інформаційною компанією для роз'яснення електорату механізму роботи Парламенту в період виборів 1984р.; але фактично призначених для покриття розходів партій у зв'язку з виборами. Формула розподілу засобів була більш вигідною для партій, які були представлені в Парламенті до виборів, і допускала дискримінацію по відношенню до партій, які боролися за те, щоб бути представленими в перший раз. Одна з партій з останньої категорії Французька екологічна партія подала в Суд ЄС з метою анулювання рішення . Суд здійснює нагляд за законністю актів Парламенту, Ради, Комісії. Рішення щодо цієї ситуації було прийнято в 4 етапи. На першому етапі констатувалося, що Співтовариство діє не основі принципу верховенства права і акти як держав-членів, так і інститутів ЄС з метою забезпечення відповідності Договору є об'єктом контролю Суду. на другому етапі з'ясувалося, що в Договорі ЄС не закріплені повноваження переглядати акти Парламенту, так як в період його укладення Парламент не мав повноважень приймати акти, що стосуються інтересів третіх сторін. На третьому етапі підкреслювалося, що Парламент отримав такі повноваження, зокрема в бюджетних угодах і Акті про прямі вибори. На четвертому етапі був зроблений висновок, що якщо акти Парламенту не виступали об'єктом контролю з боку Суду, то це суперечить духу Договору.

3.5.Європейська Рада

В 1974р. було прийнято рішення, що глави держав-членів, а також міністри закордонних справ будуть регулярно проводити зустрічі на вищому рівні. Через деякий час ці зустрічі отримали офіційний статус і стали називатися Європейською Радою. В 1986р. Європейська Рада отримала правове закріплення.

Маастрихтський договір передбачає, що Європейська Рада дає ЄС необхідний імпульс для розвитку і визначає загальні політичні орієнтири. Голова Комісії і один з членів Комісії можуть брати участь в засіданнях Європейської Ради, які відбуваються двічі на рік під головуванням глави державного уряду держави-члена, яка головує в Раді.

Дискусії в рамках Європейської Ради стосуються як питань, пов'язаних з ЄС, так і зовнішніх питань. Якщо проводиться обговорення питань, пов'язаних зі Співтовариством, Європейська Рада може діяти в якості Ради Європейського Співтовариства. Право Співтовариства не має положень, що заважають тому, щоб держави-члени були представлені на засіданнях Ради главами держав або урядів. Але на практиці, навіть коли Європейська Рада розглядає питання, пов'язані зі співтовариством, вона бере до уваги лише загальні політичні питання; вони потім набувають юридичної форми на засіданнях Ради, що проводяться на рівні міністрів.

4. К ритерії асоційованого членства в ЄС для інших держав

ЄС – це така організація, масштаби якої набувають все більшого поширення, але разом з тим вступ до Співтовариства є досить обмеженим. Органами ЄС встановлені дуже жорсткі вимоги, які закріплені в офіційних документах ЄС, які умовно можна поділити на дві основні групи.

По-перше, країни, що претендують на повноправне членство в ЄС, повинні мати ринкову економіку, яка вже функціонує (тобто не перехідну до ринку, а саме ринкову), бути здатними витримувати конкуренцію, брати повноцінну участь у ринкових зусиллях в рамках ЄС.

По-друге, ці країни повинні застосовувати правила та регулюючі принцип?