Реферат: Актуальні проблеми менеджменту
Сфери потенційного конфлікту для працівника полягають у тому, що деякі підлеглі не згодні з рішеннями керівника і готові сперечатися з ними, відстоювати свою точку зору.
На словах майже всі керівники висловлюють бажання, щоб їхні підлеглі в процесі ділової міжособистісної комунікації проявляли більшу активність і ініціативу у відстоюванні своєї точки зору, але далеко не всі дійсно хочуть цього. Можна виділити деякі причини, у наслідок яких підлеглі вкрай неохоче вступають у суперечку з керівниками:
Почуття власної безпеки. Підпорядковані «бояться за власну шию». Вони нерідко, у ході спостережень за розвитком подій, приходять до висновків, що люди, що завжди погоджуються з начальством, як правило, швидше просуваються нагору по службовим сходам, чим ті, хто висловлює власну, нехай навіть дуже розумну й ділову думку. Вони також добре розуміють, що їхнє майбутнє в основному залежить від їхнього безпосереднього керівника.
Статус розходжень . Розходження в займаному керівником і підлеглим положенні часто перешкоджає встановленню успішних ділових і міжособистісних відносин, особливо якщо такий керівник постійно підкреслює своє «верхнє» положення й не допускає ніякого міжособистісного зближення з підлеглим.
Минулий досвід. Маючи «багатий» минулий досвід спроб ведення суперечок з керівниками, підлеглі починають випробовувати почуття марності хоч якоїсь боротьби за власну думку й упевненість у тім, що будь-яка незгода з начальством може привести лише до появи антагонізму з його боку й порожній витраті часу з боку підлеглого.
Манера керівника приймати рішення . Якщо серед підлеглих сформувалася думка, що хто б і що б керівникові не говорив, він однаково залишиться при своїй думці, навряд чи хтось ризикне сперечатися з таким керівником.
3. Переваги введення системи екологічного менеджменту в організаціях різних сфер і галузей економічної діяльності. Розробіть програму запровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві, де працюєте
Система екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишньої природного середовища», що прийнятий ще в 1991 році.
Відповідно до цього Закону, з метою державного керування в області охорони навколишньої природного середовища є реалізація законодавства, контроль дотримання вимог екологічної безпеки, забезпеченням проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишньої природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості між державними природоохоронними органами і громадськістю в області охорони навколишньої природного середовища. Можна стверджувати, що державний екоменеджмент має чотири цільові основні функції. Це, насамперед, здійснення природоохоронного законодавства, контроль екологічної безпеки, забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягнення погодженості дій державних і суспільних органів. Екологічний менеджмент – це управління екологічними характеристиками конкретних суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної небезпеки або окремих природних комплексів. Управління громадськими екологічними організаціями не розглядається нами як екологічний менеджмент, хоча діяльність таких організацій щодо впровадження конкретних екологічних заходів може бути екологічним менеджментом.
За об’єктами екологічний менеджмент поділяється на:
а) екологічний менеджмент суб’єктів екологічно небезпечної діяльності (наприклад: підприємств);
б) екологічний менеджмент джерел екологічної небезпеки (наприклад: сховищ радіоактивних відходів),
в) екологічний менеджмент окремих природних комплексів (наприклад: річки Дніпро). Будова екологічного менеджменту включає такі першоелементи:
– суб'єкт екологічного менеджменту – чи особа організація, яка здійснює екологічне управління об'єктом екологічного менеджменту;
– об'єкт екологічного менеджменту – суб'єкт екологічно небезпечної діяльності, джерело екологічної небезпеки або природний комплекс, щодо екологічних характеристик яких здійснюється екологічний менеджмент;
– зміст екологічного менеджменту – сукупність управлінських заходів, за допомогою яких суб'єкт впливає на об'єкт екологічного менеджменту (планування, облік, аудит, інформування, фінансування тощо);
– екологічний аспект (характеристика) – аспект функціонування об'єкту екологічного менеджменту, який стосується вимог екологічного законодавства, запобігання чи розв'язання екологічних проблем;
– ідеальний стан об'єкту екологічного менеджменту – результат, якого прагне досягнути суб'єкт екологічного менеджменту через заходи управлінського впливу на об'єкт екологічного менеджменту. Є об'єктивні і суб'єктивні критерії визначення ідеального стану: об'єктивні – екологічне законодавство й екологічна кризу; суб'єктивні – екологічна свідомість і культура.
ДСТУ ІСО 14001–97 – міжнародний стандарт, прийнятий Міжнародною організацією стандартизації широко поширений у Європі.
«Екологічний менеджмент» – добровільна ініціативна й результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності й екосправедливості.
В екологічному менеджменті основні цілі й відповідні критерії оцінки їхні досягнення пов'язані із процесами постійного поліпшення й удосконалювання. Послідовне, рік у рік, поліпшення повинне досягатися по всім екологічно значимим аспектамам діяльності економічних суб'єктів, де цього дійсно можна досягти. Подібне вдосконалювання практично неможливо імітувати й фальсифікувати, що, у свою чергу, створює необхідну основу для оцінки екологічної заможності економічних суб'єктів. Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма сторонами, зацікавленими в його діяльності.
Введення в Україні нової системи стандартів буде сприяти створенню умов для розвитку екологічного менеджменту, спрямованого, в остаточному підсумку, на поліпшення умов праці, дотримання технологічної дисципліни, мінімізацію впливу на навколишнє середовище.
У той же час варто підкреслити деякі протиріччя при їхньому введенні в Україні не тільки в термінологічній казуїстиці перекладу англомовного варіанта назв міжнародних стандартів але й у методологічному й – особливо – у практичному контекстах.
З одного боку, сертифікація на відповідність стандартам створює єдину основу для зіставлення екологічної політики компаній з різних країн на міжнародному рівні. З іншого боку, стандарти можуть створювати сприятливі умови для «експорту забруднення» – перенесення шкідливих виробництв у країни, що розвиваються. Компанія може бути сертифікована в державі з більше «м'якими» національними природоохоронними нормативами, одержавши при цьому міжнародний статус. Сертифікацію в таких країнах здатні полегшити позитивне відношення до великих іноземних інвесторів, а також корупція, що деякою мірою стосується й України.
Прихильники стандартів серії ISO 14000 уважають важливою позитивною якістю стандарту гнучкість – організація сама ставить для себе мету в області охорони навколишнього середовища. Однак така «гнучкість» дозволяє підприємству-забруднювачу, знижуючи свої викиди на незначну величину, формально відповідати вимогам стандарту. Адже в нього ще залишаються достатні резерви для «постійного поліпшення», «удосконалювання» у частині попередження забруднення, що є основним критерієм відповідності його діяльності вимогам системи екологічного менеджменту. Такий підхід дуже проблематичний для України, оскільки в більшості випадків він спричинить саме останній варіант «постійного поліпшення».
Ще одною дискусійною темою є достатність тієї відкритості підприємства, що потрібно стандартом. У відповідності з стандартами серії ISO 14001, екологічна політика організації повинна бути доступна для громадськості, а її мети й завдання – визначатися з урахуванням крапок зору «зацікавлених сторін». Тим часом відзначається, що виклад екологічної політики, будучи єдиним документом, доступним для громадськості, носить дуже загальний характер, що знов-таки створює сприятливу атмосферу для зловживань «заповзятливих» забруднювачів. Властиво, основне слабке місце стандартів серії ISO 14000 – це відсутність кількісних вимог, що взагалі навіває сумніву відносно приналежності цих документів до категорії стандартів.
Але, незважаючи на все це, мабуть, що з розвитком практичної діяльності в області екологічного менеджменту в Україні виникнуть можливості відносно одержання цілого ряду конкретних переваг у рішенні різноманітних екологічних проблем. До подібним переваг, у першу чергу, варто віднести нові підходи, нетрадиційні шляхи й можливості відносно подолання сформованих негативних тенденцій у розвитку екологічної ситуації на виробничих і територіальному (регіональному) рівнях.
З екологічним менеджментом безпосередньо зв'язані активізація й об'єднання здійснення широких можливостей і численних коштів відносно практичного рішення пріоритетних екологічних проблем. Сьогодні на кожному підприємстві існує велика кількість різноманітних невикористаних технологічних, технічних і – особливо – організаційних можливостей відносно рішення екологічних проблем. Їхнє виявлення й активізація можливі в системі екологічного менеджменту (за умови мотивації й залучення всього персоналу підприємства в його екологічну діяльність).
Вирішальне значення має доступність екологічного менеджменту для більшості існуючих підприємств, обумовлена, у першу чергу, можливістю широкого використання різноманітних мало- і безвитратних методів і коштів відносно рішення екологічних проблем. Практикою екологічного менеджменту доведена можливість для кожного з діючих підприємств знизити негативний вплив на навколишнє середовище на 20–40% на основі використання тільки мало- і безвитратних підходів, методів і дій. Ці підходи й методи надзвичайно прості, зрозумілі й доступні для будь-якого підприємства.