Реферат: Державне регулювання територіальних організацій продуктивних сил

в) утворенні нових промислових центрів чи вузлів за межами міських поселень, не зв'язаних з існуючими центра­ми промисловості.

З часом була напрацьована сукупність заходів, базую­чись на яких, держава, зважаючи на свої потреби, може впливати на територіальну структуру господарства [6, с. 8]:

1) заохочувальні, спрямовані на приваблення в проб­лемні райони приватного капіталу чи на виживання поста­чально-збутових кооперативів, дрібних власників наданням їм фінансових субсидій, пільгових позик і тарифів на держав­ні послуги, звільнення від податків;

2) обмежуючі, стримуючі економічний ріст провідних районів, з економічним стимулюванням фірм за виведення підприємств, видачею спеціальних дозволів на будівництво та розширення підприємств у зонах перевантаження тощо;

3) спорудження в проблемних районах за державний рахунок об'єктів інфраструктури;

4) регулювання розташування держсектора: створення в районах допомоги його підприємств (переважно промисло­вих) і виведення з столичних районів низки центральних закладів.

Одночасно практикувались і розроблення та реалізація спеціальних урядових програм цілісного характеру щодо розвитку депресивних районів, оформлення великих державних замовлень на підприємствах, розташованих у таких районах тощо.

За умов створення промислових парків на території від­сталих районів вони неминуче відіграють роль чинника економічного стимулювання, тому що окрім переваг, харак­терних для усіх зон, пов'язаних, передусім, із спільним вико­ристанням інфраструктури, забезпечують приватним компа­ніям одночасно й можливість отримання додаткових пільг, зокрема, таких як продаж за зниженими цінами земельних ділянок, готових виробничих будівель та приміщень чи здавання їх в оренду на пільгових умовах (низька орендна плата чи тривалий термін оренди). При цьому, як свідчить досвід, головними клієнтами таких зон є дрібні та середні підприємства, тоді як великі - значно слабше реагують на ті переваги, які забезпечує цей чинник стимулювання регіональ­ного розвитку.

Історія регіональної політики, якщо за початок відліку прийняти 1933 р., коли у Великобританії були виділені "спеціальні райони", що стали об'єктом цілеспрямованих заходів державної політики нараховує вже сім десятиліть. Великобританія посідає особливе місце серед розвинених країн, оскільки здебільшого вона була піонером впровад­ження нових заходів централізованого впливу на процеси розташування продуктивних сил. Так, в 1934 р. у Велико­британії було прийнято закон про делімітацію районів, що бідують, та про надання їм урядової допомоги, в 1945 р. -закон про державний контроль за розміщенням промисло­вості, в 1947 р. - закон про міське та сільське планування (цим законом, зокрема, обмежувалось будівництво у районах концентрації виробництва та стимулювалось у слабкорозви-нених районах). У 1953 р. було прийнято новий закон про розміщення і фінансування промисловості, в 1960 р. - узако­нено перехід до національної регіональної політики, реаліза­ція якої розпочалася з 1964 р. В середині 60-х років у Великобританії була розроблена концепція регіонального розвитку до 1990 р. Протягом 1950 - 1965 рр. в країні було перебазовано з агломерацій у слабкорозвинені райони 1000 фірм з кількістю працівників у 220 тис. осіб, одночасно в но­вих районах створено понад 2 тис. філій фірм, розрахованих на 650 тис. нових робочих місць. Тільки з Лондона було перебазовано 194 тис. робочих місць, що знизило дефіцит робочої сили в столиці і дало змогу активізувати розвиток деяких периферійних регіонів.

Наприкінці 80-х років у Великобританії була прийнята програма розвитку малих фірм в межах регіональної політи­ки. У семи спеціальних "зонах партнерства" (як називають у Великобританії депресивні райони) підприємцям надаються такі види допомоги [7]:

- безпроцентні позики на термін до двох років для підготовчих робіт перед початком будівництва підприємств чи доріг, що ведуть до них;

- гранти (у розмірі щорічної ренти чи у подвійному розмірі) для приватних осіб, що орендують будівлі промисло­вого чи комерційного призначення;

- гранти (до 12 % отриманого кредиту) на виплату від­сотків за будь-якою позикою, наданою дрібним фірмам (з кількістю зайнятих не більше 50 осіб) для придбання землі чи проведення на ній робіт.

Протягом 10 років нові та підприємства, які функці­онують, розташовані в "зоні партнерства", звільняються від податків на майно та землю. Підприємствам дозволено за рахунок державних коштів готувати кваліфіковані кадри.

Загалом, регіональна політика у Великобританії спрямо­вана передусім на ліквідацію диспропорцій в економічному розвитку регіонів. Держава здійснює заходи щодо створення умов для зниження рівня безробіття, зростання промисловості і особливо наукомістких галузей, підготовки кваліфікованих кадрів, розвитку інженерної інфраструктури та сфери послуг.

Суттєвий досвід стимулювання розвитку депресивних регіонів має Італія зі своїм традиційно відсталим півднем.

Для заохочення інвестицій у ці райони підприємства звіль­няються від сплати податку на прибуток протягом 10 років [8, с. 254].

У Франції найважливішими напрямками впливу на про­сторову структуру економіки є [9]:

- децентралізація промисловості та послуг;

- створення на противагу перенасиченої столиці так званих "метрополій рівноваги";

- індустріалізація відсталих і реконверсія відстаючих районів;

- перебудова існуючої системи транспорту та зв'язку для полегшення спілкування між периферійними частинами країни, передусім між регіональними столицями, і модерні­зація застарілої транспортної мережі.

Фінансування територіального влаштування вимагає використання найрізноманітніших джерел: коштів держав­ного бюджету, казначейства, засобів кредитних установ і спеціальних фондів. При цьому його здійснюють у формах:

- бюджетних субсидій (премій промислового розвитку, премій промислової адаптації, компенсацій за збиток при децентралізації, субсидій за професійну перепідготовку);

- позик громадських фондів;

- податкових пільг (звільнення від плати за патент, ско­рочення оподаткування при передачі та успадкуванні майна, прискорена амортизація тощо).

Премія промислового розвитку надається за створення нових видів діяльності чи за їх розширення промисловим і дослідним підприємствам, навчальним і експериментальним центрам, передусім тим з них, які спроможні залучити до своєї діяльності обслуговувальні чи суміжні підприємства. Розміри премії становлять 15-25 % від капіталовкладень.

Премія промислової адаптації призначається для тих підприємств, які здійснюють капіталовкладення, достатні для утримання в районі робочої сили, що вивільнилася внаслідок скорочення виробництва.

Премія за розташування розповсюджувалася на деякі види діяльності у сфері послуг і становить від 5 до 15 % від загального обсягу капіталовкладень.

Податкові пільги диференціюються залежно від районів і значення виконуваних операцій. Серед них: