Реферат: Державне регулювання територіальних організацій продуктивних сил

Більшість економістів взагалі не схильні приймати серйозно державне втручання у розміщення продуктивних сил, вважаючи це не сумісним з принципами вільного під­приємництва [2]. Як зауважує англійський дослідник Х. Клут, "ідея збалансованого регіонального розвитку нездійсненна, оскільки ресурси розподілені нерівномірно" [2, с. 120]. Г. Річардсон також досить скептично ставиться до того, що він називає "грубими заходами контролю, які невідомо скільки обходяться" [2, с. 120].

Штучна індустріалізація в слабко освоєних районах мало що дає місцевому населенню цих районів [ІЗ]. Форму­вання в низці країн, зокрема, в Іспанії, "полюсів проми­слового росту" майже не призвело до прискорення еконо­мічного розвитку довколишніх відсталих районів. Нові центри залишилися ізольованими вогнищами, зв'язаними переважно з зонами розвиненої промисловості чи із зовніш­нім ринком. Зв'язок "полюсів" з оточуючою їх територією (хінтерландом), як правило, незначний. Так, за даними іспан­ських економістів "полюс" Бургос купує всередині своєї провінції лише 0, 3 % від необхідної продукції, Ла-Корунья -6, 3 %. В Італії штучна індустріалізація Півдня мало що дала для зменшення місцевого безробіття. Отже, штучне форсу­вання розвитку районів нового освоєння не лише не досягає своєї мети в цих районах, але одночасно спричиняє за­гострення проблем розвитку старопромислових районів.

До останніх років існування СССР значення старо-промислових районів у розташуванні пової індустрії явно недооцінювалася. Це зумовлено низкою причин. По-перше, це специфічна психологія, що була характерна для СССР (як і для інших великих країн), яку можна охарактеризувати як "географічну ейфорію" від "безмежних" просторів, "безмеж­них" ресурсів і можливостей, і природне бажання освоїти та охопити все неосвоєне в якомога коротші терміни, не рахуючись з економічною доцільністю великих капітало­вкладень, з термінами їх окупності і нехтуючи можливостями використання та удосконалення вже існуючих промислових районів. Така характерна для малих розвинених країн полі­тика та практика економії ресурсів, засобів і самого простору, що проявлялася в багатьох сферах, в СССР фактично не була розповсюджена. Разом з тим, реальний економічний простір чи "економічна ойкумена" у багато разів менша від тієї шостої частини суші, яку номінальне займала ця країна.

По-друге, важливою причиною нехтування старопро-мисловими районами в СССР була значна роль поза­економічних підходів до розташування промисловості та господарства у цілому. Один з прикладів використання таких підходів - будівництво БАМа за межами "економічної ойку­мени". При виборі місця для створення БАМа брали до уваги переважно стратегічні міркування, які є важливими, але явно недостатніми.

Політика розташування повинна бути спрямована на максимальну ефективність чи на міжрайонний перерозподіл багатств. Ефективність чи вирівнювання? П. Самуельсон на одній з наукових конференцій з регіональних проблем і політики висловив думку, що допомога районам здебільшого веде до "спотворення" національних виробничих структур [2]. Це спотворення, за Самуельсоном, базується на "сенти­ментальних" міркуваннях і тому суперечить критеріям еконо­мічної ефективності. Реальний соціалізм породив доктрину все більш рівномірного розташуваня продуктивних сил, що протиставлялася їх концентрації і реалізувалася, не важаючи на жодні економічні, соціальні, екологічні втрати.

4. ТЕОРІЯ ЦЕНТРУ ТА ПЕРИФЕРІЇ В РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ

Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн і районів - одна з основних тем географії. Адже її предмет, за класичним визначенням, - відмінності від місця до місця. Контрасти між центрами та периферією - найбільш елемен­тарний і у той же час потужний імпульс виникнення та відтворення територіальної нерівності [б].

Одним з перших дослідників, що висунув ідею "пери­ферії" та "центру" в історично-економічному розвитку, був відомий французький вчений Фернан Бродель [14], який змалював при характеристиці "світу економіки" три ареали:

"вузький центр, другорядні, достатньо розвинені області і... величезні зовнішні окраїни". "Центр" вирізнявся високим рівнем життя, розвиненим розподілом праці, високими цінами, розвиненою грошово-кредитною системою, а для "периферії" характерними були бідні відсталі країни, ледве залучені в світову економіку, з переважанням позаекономіч­них відносин, з ледве розвиненим поділом праці і ззовні нав'язаним монокультурним виробництвом. Внаслідок цього формувалася система як світового господарства, так і регіональних відтворювальних комплексів. Перша - внаслі­док грандіозних подій Великих географічних відкриттів, друга - як результат розвитку окремих регіонів Старого та Нового світу, східних і західних економік, країн "капіталізму переселенців" і багатьох варіантів та моделей економічного розвитку залежно від руху природно-історичного процесу світової історії.

Один час здавалося, що соціалізм дозволяє рухатися вперед одним фронтом, зупиняючи тих, хто забіг занадто далеко, і підтягуючи тили. Але грандіозний господарський експеримент, який почався з відміною нової економічної політики, показав, що рівність, яка досягається таким шляхом, у кращому випадку буде рівністю у бідності. Щоб перейти від такої рівності до рівності на основі достатку, суспільство повинно спочатку "розбагатіти", інакше воно не може займатися благочинністю для тих, хто не влаштовує його продуктивністю своєї праці. Досягнути ж достатку вдається, лише стимулюючи працівників, їх об'єднання, соціальні та територіальні групи, спроможні за рахунок свого прибутку нарощувати ефект. Але тим самим - нарощувати і нерівність...

На Заході зацікавлення до динамічних концепцій, що обґрунтовують нерівномірність регіонального розвитку, особливо помітно проявився наприкінці 50-х на початку 60-х років. Одним з найважливіших факторів еволюції терито­ріальних структур, особливо в умовах прискореного НТП, був признаний процес просторової передачі нововведень. Більшість загальновизнаних сучасних концепцій регіональ­ного розвитку - це концепції дифузійного напрямку, що обґрунтовують неминучість існування міжрегіональних і внутрірайонних диспропорцій, включаючи "хвильові" законо­мірності функціонування різних ієрархічних просторових структур.

До дослідників географічних проявів дифузії ново­введень належить ціла низка відомих західних вчених-регіоналістів: Т. Хегерстранд, яким була розроблена перша просторова модель цього процесу, А. Пред, Х. Терлофф, Б. Берр, Дж. Фрідман, Г. Річардсон, Ф. Перру. На основі їх робіт можна виокремити два основних типи територіальних систем, в межах яких здійснюється розповсюдження нововведень:

1) система країн і районів різного рівня ієрархії, серед яких завжди є більш розвинене ядро (центр) і тісно пов'язана з ним периферія;

2) ієрархічна система міст як головних центрів інно­вацій, що також включає більш розвинені центри - генера­тори НТП і залежні від них центри нижчого рангу.

На Заході у 1980 - 90 рр. різко посилилося зацікавлення до концепцій і теорій, що пояснюють процес постійного відтворення нерівномірності у розвитку країн і районів, причини збереження відсталості. На перший план була висунена Друга форма відносин між ядром і периферією на різних просторових рівнях - форма залежності. З'явилася ціла низка економічних, політологічних і географічних праць, що обґрунтовують нерівномірність розвитку окремих країн у сучасному світі, з назвами типу "Географія залежності", "Географія імперіалізму", "На противагу хартланду", "Діалек­тика соціуму та простору" тощо.

За цими концепціями, економічний розвиток є функцією взаємодії між розвиненим світом і світом, що розвивається, які перебувають у тісній залежності щодо ринків праці, капіталу і технології і між якими зберігається певна ієрархія незалежно від динаміки їх соціально-економічного розвитку на різних історичних етапах. Тим самим признається і обґрунтовується неминучість існування контрастів між центральними та периферійними структурами та їх функці­ональна залежність і підпорядкованість.

Центр і периферія на будь-якому просторовому рівні пов'язані між собою потоками інформації, капіталу, товарів, робочої сили тощо, причому сама спрямованість цих потоків визначає характер взаємодії між центральними та периферій­ними структурами, перетворюючи простір у своєрідне силове поле. Рушійною силою чи своєрідним мотором, що забезпе­чує постійний розвиток і відтворення системи відносин "центр-периферія", є, на думку Дж. Фрідмана та дослідників, постійна якісна трансформація ядра за рахунок генерування, впровадження та дифузії нововведень.

Розповсюдження нововведень та інформації у цілому відбувається ієрархічно у трьох напрямках: від провідних економічних районів (національного хартланду, метрополісу) до районів периферії (хінтерланду), від центрів вищого рівня в центри другого порядку, з великих міст як ядер поляризації, у які прилягають райони. Дж. Фрідман розрізняє декілька провідних факторів, що визначають стабільність домінування ядра над периферією. З одного боку, постійна інноваційна діяльність створює сприятливі умови для її подальшого роз­витку саме у межах ядра, забезпечуючи тут максимальний доступ до інформації, різноманітних зв'язків і контактів, народжуючи цілу низку супутних умов (сервісних, управ­лінських, ринкових тощо). Тим самим поряд з агло­мераційним ефектом проявляється певний психологічний ефект, який зумовлює подальшу модернізацію та якісну трансформацію ядра. З іншого боку, ядро постійно викачує різноманітні ресурси з периферійних районів і центрів, що також посилює та зміцнює відмінності між ними, послаб­люючи периферію.

Механізм функціонування територіальних систем типу "центр-периферія" пов'язаний з постійним якісним перетво­ренням соціально-економічних відносин у межах ядра, де в міру розвитку НТП виникають нові функції, концентруються новітні наукомісткі галузі та виробництва, з'являються нові зв'язки, а тому йде і перманентна структурна перебудова економічної бази, що супроводжується зсувами у кваліфіка­ційному складі робочої сили та соціальному складі всього населення. Галузі, що не відповідають більше статусу ядра як основного генератора НТП, поступово витісняються на периферію - спочатку ближню (напівпериферію), пізніше дальню. Цей процес, який назвали "дифузією застарілих новведень", відіграє важливу роль у передач