Реферат: Ефективність праці і її показники

Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:

В = О : Т (2)

де В – виробіток;

О – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг );

Т – затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.

Витрати праці при розрахунках продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак всі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

ТМ = Т : О (3)

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість Тт визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість Тв складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витраті праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці продукції.

Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції Тп відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

Тп = Тт + Тп + Ту = Тв + Ту (3)

Вимірники продукції і витрат можуть бути конкретними показниками кількості будь-якого використаного ресурсу і будь-якого зробленого товару (послуги). Отже, вимір продуктивності праці зводиться до визначення вимірників, що включаються в систему, їхньої перевірки відповідно до названого вище критерію, створенню умов для практичного використання конкретних показників продукції і витрат (наприклад вибір шкали і визначення методу одержання і джерела даних), а також до оцінки отриманих коефіцієнтів і індексів згідно тим же критеріям.

Здавалося б, вимір продуктивності праці представляється досить простою справою, якщо розглядати цей показник як дріб, де в чисельнику – продукція даної структури, а в знаменнику – витрати на її виробництво. У дійсності все набагато складніше, що підрозумівається декількома причинами. Більшість структур виробляє кілька видів продукції чи надає кілька видів послуг. Ціни на їхню продукцію безупинно міняються, витрати також непостійні. Крім того, вносяться постійні зміни в номенклатуру продукції, послуги і технологічні процеси, підприємство змушене враховувати інші критерії результативності (якість продукції, дієвість, економічність, прибутковість і т.ін.), а також те, що існують витрати різних видів і в різних обсягах, причому для кожного виду характерні власні витрати.

Особливості господарської діяльності на сучасному етапі полягають у збільшенні ступеня невизначеності ситуації на ринках, коливаннях завантаження виробничих потужностей і зайнятості персоналу, швидкій зміні асортименту, технологій, подальшому збільшенні капіталомісткості виробництва. Одним із можливих способів виміру продуктивності праці в цих умовах є розрахунок даного показника окремо за постійними і перемінними витратами. В управлінському обліку така методологія називається директ-костингом.

За кордоном широко використовують систему стандарт-коста. Вона являється інструментом для планування затрат та контролю над ними на основі стандартних (нормативних) чи визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце.

Система стандартних (нормативних) витрат використовується для оцінки діяльності окремих працівників та управління в цілому для підготовки різних прогнозів і т.ін. Ця система широко використовується в усьому світі практично всіма виробничими компаніями.

У нормативні витрати на одиницю зробленого продукту включаються шість елементів: нормативна ціна прямих матеріалів; нормативна кількість прямих матеріалів; нормативний робочий час; нормативна ставка оплати прямих витрат праці; нормативний коефіцієнт перемінних загальновиробничих витрат; нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Використання нормативних затрат ліквідує необхідність обчислювання вартості одиниці продукції кожен місяць, кожен тиждень. Один раз розрахувавши нормативні затрати праці, можна розраховувати загальні затрати на одиницю продукції.

3. Підходи до управління продуктивністю праці і її плануванню

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, необхідно розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Керування продуктивністю праці вимагає реалістичного, ефективного планування і зацікавленої участі в цьому процесі. Системи управління продуктивністю праці (діючі і проектовані) необхідно піддавати ретельному аналізу, щоб одержати бажані результати.

Типовий процес управління продуктивністю праці включає:

вимір і оцінку продуктивності праці;

пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці в цілому і за окремими видами праці;

планування контролю за підвищенням продуктивності праці на основі інформації, отриманої в процесі виміру й оцінки продуктивності праці;

здійснення мір контролю за підвищенням продуктивності праці;