Атлантичні геополітики прекрасно розуміють стратегічну небезпеку союзу Росії з Європою (особливо з Німеччиною) і традиційно прагнуть усіляко перешкоджати цьому. Найефективнішим методом, на їхню думку, є санітарний кордон, тобто смуга з декількох прикордонних держав, прямо пов'язаних з атлантичним полюсом. Мова йде про появу геополітичної прірви між Балтикою й Чорним морем. Претендентами на членство в новому санітарному кордоні є держави Прибалтики, Польща, Білорусь, Україна, Угорщина, Румунія, Чехія й Словаччина.

Завдання Євразії полягає в тім, щоб цієї границі не існувало, відсутність її буде сприяти зміцненню союзницьких відносин між Росією і Європою, перетворенню простору від Дубліна до Владивостока в зону євразійської кооперації, співробітництва й стратегічного партнерства. Як би там не було, ідея антизахідної, традиційної, імперської Європи стає сьогодні усе більше актуальної, тому що присутність американських військ на європейському континенті більше не виправдується наявністю радянської погрози. Тенденції до політичної емансипації й пошуку ідеологічної альтернативи наростають у Європі з кожним днем, паралельно із цим збільшуються шанси створення незалежного Євразійського Великого Простору.

Росія, іншої провідної держави не сприймають однополярної моделі світового пристрою. Найбільш імовірної виглядає багатополюсна модель світового розвитку. У багатополярному порядку зберігаються окремі центри ваги. Це - США, Росія, ЄС, Японія, Китай. І якщо в біполярній моделі блоки були стабільними, те багатополюсна модель передбачає рухливість її конфігурації.

Сьогодні перед Росією коштує завдання заново сформулювати свої політичні цілі, адекватні новим реальностям.

Саме успіхи або невдачі на внутрішньому фронті будуть визначати вага й вплив Росії як на пострадянському просторі, так і в усьому світі. У цілому в ситуації перехідності, оптимальної для Росії, представляється стратегія різне далекості або рівне далекості до основних центрів сили, що виключає конфронтацію з яким-небудь із цих центрів і в теж час влучення в залежність від них.

4. Україна в сучасному геополітичному контексті

За останні 20 років геополітична ситуація у світі кардинально змінилася: розпався Радянський Союз, відбулися істотні зміни в колишніх соціалістичних державах Центральної й Східної Європи, об'єдналася Німеччина. На міжнародній арені з'явився цілий ряд нових держав, і серед них незалежна держава Україна.

Як знову утворена держава Україна прагне усвідомити себе в геополітичному контексті й у контексті розвитку світової цивілізації, визначити, у чому складаються її пріоритети, реальні національні інтереси й розробити стратегію й тактику реалізації останніх.

По своїм геополітичним одиницям (площею, населенням, природними запасами) Україна відразу стала помітним державним утворенням. Україна має у своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземів, могутній промисловий і науково-технічний потенціал, досить розвинену інфраструктуру й у той же час відчуває гостру необхідність капіталомісткої структурної перебудови економіки, слабість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розривши зовнішньоекономічних зв'язків.

У термінах класичної геополітики українську геостратегію сьогодні визначають дві головні парадигми: Євразійська і Євроатлантична, хоча останнім часом дає про себе знать і третя - Чорноморська. У теоретичному плані це обумовлює необхідність Наукових розробок пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системах. У практичному - створення механізму реалізації національних інтересів політичного й економічного характеру на глобальному й регіональному рівнях. Політична історія свідчить: спілкування нашого народу з іншими було інтенсивним у періоди повної або неповної державності. Так само й мир знав про Україну й більше до неї адресувався в період державності, а в періоди бездержавності вона виявлялася на периферії міжнародних контактів.

На даному етапі Україна переживає фінансову кризу, найбільш глибокий із часу проголошення незалежності. Експертам ще має бути визначити причини нинішнього кризового стану економіки держави. Зрозуміло, що Україна не могла не відчути ударів світової фінансової кризи, фінансово-економічної кризи, що охопив Росію. Але все-таки головними є внутрішні причини, імітаційна діяльність владних органів по реформуванню економіки, що привела до негативних результатів.

Визначаючи роль і місце України в сучасному геополітичному просторі, треба, з одного боку, ураховувати тяжіння України до Росії - великій державі, з яким неї поєднує спільність долі, стратегічні інтереси, насамперед в економічній сфері, і насторожує непередбаченість дій її сучасних політиків, їх постійні імперські амбіції, з іншого боку - із цивілізованою Європою з її традиціями парламентаризму, економічної стабільності й традиційною байдужністю до стану нашої держави. У глибині душі багато європейців не впевнені, чи є Україна "справжньою державою" і не поспішають інвестувати її економіку. Інших турбує те, що надмірний інтерес Заходу до України може викликати протидію Росії й ускладнити й так уже напружені відносини з нею у зв'язку із просуванням НАТО на Схід.

Прогнозуючи розвиток взаємин України й Росії, варто виходити з того, що істотний вплив на україно-російські відносини робить внутрішньополітична обстановка в самій Росії.

Без успішного здійснення політичних реформ, помітних ознак економічного підйому й підвищення життєвого рівня населення не стане можливої ні повноцінна й тривала нормалізація відносин України з Росією, ні інтеграція її в європейські й північноатлантичні структури, ні регіональне самоствердження нашої держави в Центральній і Східній Європі.

Друге - Україна має багаті ресурси, самі родючі землі в Європі, могутній науковий, кадровий потенціал і сьогодні повинна - і в цьому чому далі, тим більше переконується суспільство - нарощувати свій власний виробничий і науково-технічний потенціал з метою ефективного використання цих багатств. Однак у сучасному світі національне багатство зв'язане не з якістю чорноземів, нехай навіть і самих родючих у світі, а із засобами організації суспільства. Перед елітою України встало завдання сформулювати державну стратегію. "Державна стратегія - з одного боку - публічний виклад владою перспективи держави, усередині якого ця сама влада збирається працювати; з іншого боку - поточні рішення, спрямовані на безпосереднє рішення цієї перспективи вже зараз, негайно". Ученими запропонована в політичній сфері модель соціально-правової держави, в економічної - модель формування ринкової економіки у вигляді науково-технологічної доктрини, що ґрунтується на інтелектуальному факторі, на розвитку науки й технології й відповідної світовим цивілізованим тенденціям XXI сторіччя.

Вирішуючи питання нарощування внутрішніх виробничих і людських ресурсів, треба на державному рівні визначити економічні пріоритети, у першу чергу - аграрний сектор, розвиток інформаційних технологій, космічної галузі, утворення й туризму. Особлива увага вдує приділити Збройним Силам України, знайти засоби рішення не тільки соціальних проблем армії, але й для відновлення техніки й озброєння відповідно до світових стандартів.

Підкреслимо: вибір стратегії внутрішньої й зовнішньої портики України повинен доповнюватися гнучкою тактикою й сильною політичною волею відносно реалізації поставленої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі по собі.

Висновки

Узагальнивши думки різних авторів (див. список літератури), чиї роботи присвячені проблемі геополітики, а особливо геополітичним взаєминам Росії й України можна зробити наступні висновки:

У складній геополітичній ситуації незалежна Україна, що перебуває на перехресті стратегічних інтересів більших держав, повинна керуватися концепцією "динамічної рівноваги сил", що орієнтує на встановлення дружніх відносин як з Росією й іншими державами, які виникли на території СРСР, так і з європейськими державами, іншими країнами світу. Україна повинна послідовно дотримуватися стратегічного курсу, нарощувати внутрішні виробничі й людські ресурси, стати своєрідним "інтеграційним містком між, так сказати, європейською Європою і Європою євразійської", тобто впливовим фактором створення механізму загальноєвропейської системи колективної безпеки, оптимальної моделі безпеки Європи XXI сторіччя.

геополітика україна росія держава

Список літератури

1. Гаджієв К.С. Геополітика. - К., 1997

2. Дугін А. Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росії. - К., 2007

3. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та національні інтереси. - К., 2007

4. Парахонський Б. Місце та роль України в сучасному геополітичному просторі // Стратегічна панорама. - 1998-№1-2

5. Макиндер Хелфорд Джордж. Географічна вісь історії. - К., 2002

6. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. - К., 2004