Реферат: Імітаційна модель взаємодії підприємства з ринком
Економічні витрати дорівнюють сумі нормального прибутку, явних ( бухгалтерських) та неявних витрат. Неявні витрати можуть бути представлені як грошові платежі, які підприємство може отримати при більш ефективному використанні ресурсів. Нормальний прибуток - це мінімальна винагорода, яку підприємство повинно отримати за розвиток даного виду бізнесу. Наведемо деякікласифікації витрат, а саме:
1. За місцем у системі керування:
а) виробничі витрати;
б) невиробничі витрати ( загальні витрати фірми).
2. Ступеня їхньої відслідкованості:
а) прямі витрати;
б) непрямі витрати .
3.Часу їх дебетування відносно надходжень від реалізацій:
а) витрати, що входять у виробничу собівартість;
б) витрати періоду.
4.Динаміки їхніх функціональних змін:
а) змінні витрати;
б) постійні витрати.
5.Ступеня їх усереднення:
а) повні витрати;
б) витрати, що входять в питому собівартість.
6. Їхньої значимості для планування:
а) регульовані і нерегульовані витрати;
б) нормативні витрати;
в) прирістні витрати;
г) витрати минулого періоду;
д) наявні виплати;
е) значимі витрати ( майбутнього періоду);
ж) витрати, що входять до альтернативної вартості.
Проте, із погляду рівноважного аналізу для нас важливі тільки постійні і змінні витрати, оскільки рівноважний аналіз є об'єктом ряду припущень, що обмежують, як-от:
1. Усі витрати повинні підрозділятися на змінні і постійні;
2. Величина змінних витрат на одиницю продукції повинна залишатися постійною;
3. Повинен бути один вид продукту й одна структура продажу;
4. Обсяг виробництва повинен залишатися єдиним чинником, що впливає на величину перемінних витрат.
Отже, ми будемо розглядати витрати тільки як змінні, пов'язані з ростом обсягу продукції, що виробляється, і постійні, що характеризують ефективність керування і не пов'язані з ростом обсягу продукції.
У змінні витрати входять усі прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, паливо й електроенергія на технологічні цілі і т. п. ) і трудові витрати ( оплата праці робочих із відрахуваннями на соціальні потреби ).
До постійних витрат відносяться: амортизація виробничого устаткування, оплата праці управлінського складу, витрати на утримання помешкань і технічне обслуговування устаткування, витрати на маркетингові дослідження і рекламу, придбання нових технологій і т п.. п.
Отже, для побудови даної моделі будемо розглядати витрати тільки як постійні і змінні.
Виходячи з цього, можна записати формулу собівартості на одиницю продукції:
Тут Ai - змінні витрати на одиницю продукції i-го суб'єкта ринку;
Bi - постійні витрати i-го суб'єкта ринку;
Ni - поточний обсяг випуску продукції i-го суб'єкта ринку.
Тоді вираз (4) можна переписати у вигляді:
У ході подальшої побудови моделі доцільніше розглядати приведену величину функції собівартості i-го суб'єкта ринку, тому що раніше отриманий вид даної функції не дозволяє порівнювати її із ціновим коефіцієнтом, що необхідно для аналізу прибутку, оскільки ми одержали несумірні величини. Будемо розглядати відношення:
З (1.2) і (1.6) одержимо:
Тут :
xI0 > 0 - постійна величина, що позначає мінімальний стартовий рівень пропозиції при n=1 ( за умови відсутності конкурентів), іншими словами, це такий обсяг випуску продукції, при якому підприємство почне отримувати прибуток від своєї діяльності. Таким чином, величина обсяга виробленої продукції в початковий момент часу не повинна бути менше xI0 , оскільки в іншому випадку це буде збитково для підприємства. Значення xI0 безпосередньо залежить від величини витрат підприємства. І незважаючи на те, що цей параметр визначений як "вхідний" у даній моделі, його можна визначити, знаючи ситуацію, що склалася на ринку (місткість ринку, його дефіцит і сукупна пропозиція) і функцію собівартості підприємства, тобто С і Fi . .
pI - параметр конкурентноздатності i-го суб'єкта ринку, він характеризується величиною відношення постійного капіталу до змінного:
Знак першої похідної (1.8) від'ємний, що означає зниження собівартості при збільшенні величини пропозиції і навпаки. Графік Fi показаний на малюнку 1.2: