Реферат: Инновационная и инвестиционная привлекательность регионов Украины

-екстенсивний характер відтворення в минулому;

-відсутність економічного механізму стимулювання;

-спад інвестиційної активності;

-руйнівна сила інфляції.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологіних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційнох трансформації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгостокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиццції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Спад інвестиційної діяльносності є результатом і причиною подальшого погіршення структури економіки. Нова інвестиційна політика має сприяти пожвавленню інвестування в економіку України. Основні джерела капітальних вкладень не забезпеують достатньої кількості ресурсів, до того ж вони не використовуються повністтю. Виходом може бути прогнозування розвитку економіки.

Проблеми поліпшення структури економіки, оголошені приорітетними завданями реформування, залишаються поки що не розвязаними.Спад інвестиційної діяльності набагато важливіший,ніж безпосередньо саме виробництво.

Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у субєктів господарювання. Якщо ж урахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.

Основна причина в тому,що вибничий і споживацький попит на продукцію багатьох галузей надзвичайно обмежений, вона неконкурентноздатна. Ці обмеження зумовлені структурними деформаціями, що склалися. В результаті звужуються можливості ефективного вкладення капіталу в конкурентноздатні види діяльності. Вихід із ситуаціії реальний при ліквідації структурних перекосів і одночасному зростанні виробництва. Тільки так можна підвищити ефективність іннвестування в структурно деформовані галузі. Перше півріччя 1997р. характеризується спадом виробництва і зменшенням обсягу капітальних вкладень, особливо у виробничий сектор. Рівень ВВП зменшився на 7,5%, продукція промисловості-на 4,5%, обсяг інвестицій-на 11%, на 15,5% скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції. За цим зменшенням обсягових показників, разом із переліченими вище причинами, ховається дедалі сильніший розлад фінансово-кредитного, бюджетного, податкового механізму та грошового обігу.

На основі аналізу прийнятих у 90-ті роки офіційних документів можна виділити два етапи формування державної інвестиційної політики.Перший, протягом якого були закладені основи законодавства в даній галузі, охоплював 1991-1993рр. Другий, що почався у 1994р. і триває донині, виявив ступінь дієвості прийнтих нормативних актів в умовах поглиблення інвестиційної кризи. Ступінь цей надзвичайно низький, і для створенн сприятливіших умов інвестування необхідне прийняття нових засерйозних рішень, які могли б утілитися в практику господарювання.

Основні засади нової інвестиційної політики України закладені в Постанові КМ України від 1 червня 1996 р. № 384, якою затверджено «Концепцію регулювання інвестиційної Президента України “Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні” дільності в умовах ринкової трансформації економіки», Указі від 18 липня 96р. та ряді інших.

Таким чином держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, стимулювання приватних інвестицій при обмеженні своєї діяльності як інвестора. Відповідно до нової інвестиційної концепції, яяка надає вирішальне знаення зростанню обсягу та ефективності недержавних інвестицій, основним джерелом мають стати власні й залуені кошти. Передбачається посилення ролі в інвестиційному процесі вторинного ринку цінних паперів. Для зміцнення бази самофінансування підприємств велике значення новій амортизаційній політиці й використанню власного прибутку.

Поліпшення інвестиційного клімату, розширення інвестиційних ресурсів- необхідні, але не достатні умови для виходу з економічної кризи. Треба зробити економіку сприяятливою до інвестицій через розвиток інфраструктури, форм і методів залучення в інвестиційну сферу капіталів інстититу фінансових посередників, що діють на цьому.

Якщо українська економіка не здатна на основі саморегулюванн відновити процес акумуляції інвестиційних ресурсів і їх використання у накопиченні капіталу в реальному секторі економіки, держава може здійснювати й використовувати економічн прогнозування для впливу на економіне зростання і галузеву структуру капіталовкладень.

Політика державного регулювання має включати арсенал утримання вітизняного капіталу в національному економічному просторі.Кредитна і процентна політика, методи фінансування бюджетного дефіциту не повинні підтримувати вищої норми прибутку в сфері банківських, валютних і спекулятивних операцій порівняно із середньою нормою прибутку, що існує в економіці.Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку регіональної економіки.

ПОКАЗНИКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

ТА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути бути реалізований у тих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо увязані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно повязана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.

Слід відзначити, що за кордоном такі розробки достатньо поширені, і ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують ранжований за ступенем інвестиційної привабливості перелік країн для орієтування потенційних інвесторів. У нашій країні відсутняя аналогічна загальновизнана методика, крім спеціальної методики, розробленої за допомогою українського вченого І.Бланка і розвинутої Л.Верховодою та Т.Воронковою. зважаючи на те, що вона може являти певний інтерес не тільки для державних службовців, які займаються питаннями розробки регіональної політики, науковців, але й для практиків зі сфери інвестиційного бізнесу, розглянемо основні методологічні положення такої оцінки та практичні висновки.

Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх ранжування за такими пятьма синтетичними (узагальненими) показниками:

1. рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);

2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, звязку, складського господарства тощо);

3. демографічний фактор;

4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);

5. рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входть до його складу. У свою чергу кількісна оцінка кожного синтетичного показника отримана складаням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки пяти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийняятті інвестиційних рішень відповідним “зваженням” значимості кожного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиійних менмджерів), а саме: 35%, 15%, 25%, 10%.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

Для цього оцінювання використовувались і такі анлітичні показники:

1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;

2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;