Якщо поглянути з більш критичної позиції, тексти Ірени Карпи — це насамперед апологія фрази. А її фраза, її стиль — це передусім старий добрий стьоб. Те, що пропонує Ірена Карпа, є доволі прикольною стьоб-реальністю. Стьоб — це дуже прикметний феномен, який безнадійно притаманний сучасній цивілізації. Яка - хай як це парадоксально прозвучить — завдяки явищам на кшталт стьобу не тільки живе, а й виживає. Стьоб охопив найрізноманітніші сфери людського життя — політику, журналістику, літературу, педагогіку, шоу-бізнес тощо. Це найпрекрасніша форма спілкування, коли можна говорити, говорити і говорити про все — цебто ні про що. Коли можна говорити зовсім не для того, щоби тебе слухали. Але коли тебе ще й слухають, себто читають, як нині Ірену Карпу, то про що іще можна мріяти стьобмену або стьобвумен?[5]

Ірена позаяк турботливо наповнює свій стьоб сексуальною екзальтованістю. Карпа не стільки реконструює чи комбінує секс, скільки міфологізує його. І це виглядає приємною банальністю.

Ірена Карпа з підвищеною інтимністю працює зі словом.

Дайджест подієвих реалій у текстах Ірени Карпи має доволі лаконічний вигляд: головпер (себто провідний персонаж) обов’язково й безперестанно переміщується — іде, їде, й у процесі своїх переміщень неухильно продукує стьоб. Карпа не обтяжує своє прозове життя-буття настирними шуканнями нових фабул чи, ще гірше, сюжетів. Фабульна одноманітність її текстів так само прогнозована, як і нестійкість українських політиків.

У її лексичному депозитарії вистачає нонконформістської лексики, яка дозволяє принципово-неупереджено-пристрасно передати все багатство життєво-індивідуальних вражень, що ними вирізняються її герої, а частіше героїні. В арсеналі цієї лексики особливу роль відіграє тріумвірат слів, який може бути узагальнений і абстрагований як абревіатура з кількох вельми непристойних слів. Цими «душевними» словоформами привабливо рясніють тексти Ірени Карпи, наочно засвідчуючи талант письменниці помічати все найцінніше-найдобріше-найвиразніше у своїх ескіз-персонажах, людях і навколишній реальності.

Заключна частина

Ірена Карпа дійсно вдалий комерційний проект українського книжкового ринку, а точніше - видавництва «Фоліо». Це комерційний проект, гроші, але не література. Літературою там навіть не пахне, там скоріше смердить бездарністю. Людям, молоді зокрема (бо вона і є єдиним читачем Карпи) вбили в голову: „Це справжня література. Це класно”. Так, саме вдовбали, і вдовбали міцно. Тепер вони купують ті книжки, розхвалюють їх, інколи навіть читають, але не бачать їхньої сутності. А сутності тієї нема. Бо книжки – мотлох.

Впевнена, що якби українська молодь знала, що таке справжня література, то Карпу б не читали. Але її читають. Тому, я сподіваюся на інше. Безперечна істина та, що навіть сліпим набридає одноманітність. А кожна „нова” книжка Карпи, то книжка, як сказав Анатолій Ульянов, стара, просто у новій обгортці. Думаю, все ж колись її читачі те помітять.

Та як не крути, а все ж виходить, що Ірена Карпа є представником, хоч і нікчемним, сучасної української літератури. Зірка яке швидко зійшла, але, сподіваюсь швидко й сяде... в калюжу.

Що ж до «50 хвилин трави» - в цьому творі Ірена Карпа так наснажено декларує власну сексуальну заангажованість, що власне для сексу в її текстових колажах та інсталяціях місця майже не залишається. Вона не стільки зображує, скільки вербально інспірує сексуальні емоції. Хоча в цьому можна віднайти свій шарм, позаяк без будь-якого перебільшення є підстави говорити про неї як про «людину слова» А це вже предметне підґрунтя для подальшої розважливої наукової розмови.

Список використаних джерел

1. Ірена Карпа. 50 хвилин трави. – К.: «Фоліо», 2004.

2. Матеріали з форуму сайту репетиторської групи «Зіг-Заг»

(http://rg-zigzag.com.ua/forum/)

3. Лєра Лауда "Ірена Карпа - літературою навіть не пахне..." 23 грудня2005на інтернет-ресурсі «Хай-Вей» (http://h.ua/story/5378/)

4. «Записки Книголюба» - рецензія видавництва Книжковий Клуб «Клуб семейного досуга» на збірник «Жовта книга» І. Карпи від 5 лютого 2008 (http://books-fan.com/2011/02/05/recenziya-irena-karpa-zhovta-kniga/)

5. Ярослав Голобородько «Карпа — флореаль стьоб-реальності». -

«Дзеркало тижня» №42, 13 листопада 2010