· Стиль "продавати" орієнтований рівною мірою как на завдання, так і на людські взаємовідносини з підлеглими середньої зрілості.

· Стиль, орієнтований на участь підлеглих у прийнятті рішень, характеризується помірно високим ступенем зрілості,коли підлеглі можуть нести відповідальність, але повною мірою відповідати за виконання завдання не хочуть.

· Стиль "продаж" характеризується високим ступенем орієнтованості на завдання, коли підлеглі, завдяки своїй зрілості, вміють нести відповідальність.

г) модель Врума - Йеттона

Відповідно до точки зору авторів моделі, є п'ять стилів керівництва, які керівник може використовувати залежно від учаcті підлеглих у прийнятті рішень. Це: автократичні (АІ і АІІ), СІ і СІІ), повної участі (GII).

Стилі	Характеристика стилів
автократичні	??	Керівник сам розв’язує проблему або приймає рішення на основі одержаної інформації
	АІІ	Керівник отримує інформацію від совоїх підлеглих, а потім ам розв’язує проблему
консультативні	Ѳ	Керівник викладає проблему тим підлеглим, яких вона стосується, вислуховує пропозиції, і приймає рішення
	СІІ	Керівник знайомить з проблемою групу підлеглих, колектив вислуховує пропозиції, а керівник приймає рішення
повної участі	GII	Керівник знайомить з проблемою шрупу підлеглих, разом з ними розглядає альтернативи і знаходить оптимальну. При цьому керівник прагне прийняття його пропозиції

Для оцінки конкретних ситуацій Врум і Йеттон розробили сім критеріїв, по яких оцінюється ситуація "підлеглі -керівник", а також модель дерева рішень. Дана модель відрізняється від інших, оскільки її фокус - на прийнятті рішень, але і вона підкреслює відсутність універсального оптимального методу впливу на підлеглих. Оптимальність стилю залежить від мінливих перемінні ситуації ухвалення рішення.

3. Адаптивне керівництво

Різні ситуаційні моделі допомагають усвідомити необхідність гнучкого підходу до керівництва. Щоб точно оцінити ситуацію, керівник повинен добре уявляти можливості підлеглих і свої власті, природу задачі, потреби, повноваження і якість інформації.

Керівник повинен завжди бути готовим до переоцінки суджень і, якщо необходимо, до зміни стилю керівництва. Керівник, що вибрав визначений стиль лідерства і строго його дотримується, оскільки цей стиль добре зарекомендував себе в минулому, може виявитися нездатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді.

Сучасний менеджер має адаптувати стиль для конкретної ситуації, орієнтувати його на реальність, тому що найефективніші керівники - це ті, хто може поводитися по-різному - у залежності від вимог реальності.

Висновок

Лідерство є певною мірою мистецтвом. Можливо, це і є причина того, чому дослідникам не удалося розробити й обґрунтувати єдину теорію. Ситуаційний підхід підійшов, на мій погляд, ближче усього до рішення даної проблеми. Стиль лідерства прямо залежить від ситуації. У деяких з них менеджер досягає ефективності, структуруя задачі, виявляючи турботу і підтримуючі підлеглих, в інших керівник допускає підлеглих до участі в рішеннях виробничих проблем, у третіх - безболісно змінює стиль під натиском начальства чи обставин. У будь-якому випадку стиль дійсного лідера повинний бути гнучким знаряддям ефективного керування виробництвом.

Список використаної літератури:

1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. – М.: Гардарики, 1999. – 528 с.

2. Карсекін В.І., Манов М.А. Менеджмент у підприємствах торгівлі та громадського харчування. – К.: Вища шк., 1994. – 272 с.

3. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту. – Львів., 2002. – 228 с.

4. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1996.