Реферат: Мариністика Володимира Свідзінського

А чомусь він сумний, китаєць.

Загадався, забув про вудку

Виринає дельфін із моря:

Китайче, не треба смутку.

Цей вірш розташовано у збірці поряд з іншими, також написаними з використанням елементів казки. Автор ретельно і продумано укладав власні поетичні збірки, пов'язуючи твори певною логікою. Тож і аналізований мариністичний текст напівдитячий, бо має різних адресатів - і дорослого, до якого спрямована іронія, і дитину, яку зацікавить екзотика.

Секрет спрощено-екзотичного малюнка і смутку, у ньому закладеного, розкривається через побутову деталь: китаєць - "юний, тоненькі вуса"-! невільний, бо "Примальований до фаянсу / Чиєюсь рукою зловтішною". І Описано чайну чашку або тарілку з морським малюнком на ній, зроблено це поетично оригінально, з акцентованим моментом гри та замилувано виписаним морським пейзажем.

Екзотизм як один з естетичних принципів поетичної мариністики В.Свідзінського поєднано з містичним мотивом. Море для автора філософської лірики - межовий простір, найтісніше пов'язаний зі струмуванням часу до смерті. Це виразно презентує твір "Падає місто в імлисте море", де вже перший рядок образно виражає поглинання часом усього, наявного у просторі.

Балада-катастрофа описує затоплення стародавнього міста. Роль моря і в зображеному не стільки вбивча чи руйнівна, скільки поглинальна. Море забирає все, що є в місті:

Тонуть у морі башти, мечеті,

І пальм рівностанних високі намети

Прадавні брами, рубчасті доми,

Никнуть в тумані підводної тьми.

Вплив кримської легенди відчувається в образах князівни, що плаче в нагірних палатах, та її вірного друга - безгнівного голуба, що сумує поряд. Море як утілення чужого, злого простору нагадує новелу М.Коцюбинського "На камені". її героїні Фатьмі море принесло єдине в житті кохання - Алі, що приплив торгувати в її село на своєму баркасі, проте воно ж забрало все -кохання, життя, Алі. Очима Фатьми автор тотожно зображує і морську глибінь, і ненависного чоловіка: "Тим часом за ним, над кручею, кидалася, як чайка, Фатьма. З одного боку було ненавидне море, з другого - ще більш ненавидний, нестерпучий різник". Асоціацію із кримською мариністикою М.Коцюбинського викликає й художня роль деталі жіночого одягу. І в новелі "На камені", і в аналізованій баладі В.Свідзінського вона символізує смерть її прекрасної власниці. Фатьма із жаху "розпучливим рухом закрила очі і втратила рівновагу. Синій халат в жовті півмісяці нахилився і зник серед крику сполоханих чайок". Балада "Падає місто в імлисте море" закінчується часом після катастрофи, безпристрасна картина має нагадати про непідвладні людині закони природи й незупинний потік часу:

От вийшли зорі, - а міста немає,

І тихо плавле, до місяця грає

Лиш води рівно лежать, як став,

Померклим сріблом парчевий рукав.

Можна стверджувати, що у збірці "Медобір" мариністиці передовсім притаманна міфопоетика. Море не залежить від людини і знає щось неосяжне для людського розуму. Фольклоризований стиль віршів про море поєднано з філософським змістом:

Прийшло до моря

Три дівчини.

Тільки шум шугає по хвилях,

Як білі ласиці по осінніх ріллях.

Так, за законами усної народної творчості, поет починає один із творів; надалі кожна з дівчат звертається до моря з питанням. У народній пісні "Ой ти дівчино зарученая" героїня, смутна перед весіллям, шукала розгадки своєї печалі: "Вийду на поле, гляну на море, / Сама побачу, в чім моє горе". У процитованій баладі В.Свідзінського, як і в народній пісні, дівчата йдуть до моря, бо воно все знає.

Діалог із морем дається не кожному. Поет наділяє море характером, забарвлює його настроєм. Темне, як слива-угорка, море не хоче смутку, тому не відповідає на журливі запитання двох дівчат. Перша запитує море:"- Море, Море! Велика дитино, / Хто поклав тебе в вічну колиску? / Чого над тобою птахи плачуть?" Для другої море - велика розлука. І тільки третя щиро радіє весні на морському березі і здобуває прихильність водяної стихії. Змінюється колір морської води - "вода голубо засвітилася", дівоча радість відгукується такою ж радістю моря. Поет створює оригінальне порівняння до сонця - "ясен парус", б ж ідеться про сонце над морем і водночас про весняну наснагу для дівчини.

Є у збірці "Медобір" вірші з використанням топонімів Криму, з описом рослин, які ростуть на півострові. "Над Чорним морем, на Пазур-горі, / Зацвіли до зорі чашечки голубі, / А в них стрілки кармінного полум'я" [6, 267]. Майстер філософського й драматичного діалогу В.Свідзінський чує й художньо відтворює розмову всіх мешканців простору своєї поезії. Кримська квіточка, якої автор не називає, вразила його кольором карміну. Як і дівчина у вірші, проаналізованому вище, голубі чашечки з кармінними стрілочками прикликали до моря сонце: "Незліченно несуть кармінне світло, / Обложили море кармінним світлом". Поет єдності простору, В.Свідзінський змальовує не тільки море, а і його найближчих сусідів, подаючи діалог, котрий вони ведуть як сучасники, разом сумуючи й радіючи.

Дивовижі пір року на морському узбережжі також уходять до художнього хронотопу поетичної мариністики автора "Медобору". У творах, написаних у Маріуполі, мешканці Приазов'я легко впізнають і місцевість, "Де гомонять сади нагірні", і дні осені, коли літо заходить у неї, ніби повернувшись на якийсь час:

Півнеба осінь прилягла,

Глибокий південь в очі віє,

Півнеба - в володінні літа.