Реферат: Методи конкурентної боротьби
Третью умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, покупець не маєи свободи вибору продукції. Всі
вироблені товари легко реалізовуються, оскільки існує дифіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.
Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкретній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва[4] .
У процесі конкуренції існують стійкі істотні причинно – наслідкові зв’язки, які свідчать про те, що це явище не випадкове, а має силу об’єктивного економічного закону.
Процесом – причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох господарських суб’єктів, які діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес – одержати доход (прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються.
Цей процес – причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому що діє закон вартості, і споживачі обирають тільки те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, об’єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послугі можливостями їхньої реалізації.
Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки, розв’язується через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника задовольнити власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією, що є процесом – наслідком відповідного економічного закону.
Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання, одержання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї продукції. Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва завдяки досягненням науково – технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і досягненню високої норми прибутку.
Для кількісного вираження закону конкуренції можна використати формулу коефіціента конкурентоспроможності підприємства. Позначимо його Кк. Це показник певною мірою може стати узагальнюючим при обчисленні конкурентоспроможності одиниці продукції (найкраще – однорідної, наприклад, 1 т цементу, 1 м тканини, однієї пари взуття тощо).
Коефіціент конкурентоспроможності виражає відношення між ринковою вартістю S і витратами підприємства С + V:
S
Кк = С + V .
Цей коефіціент фактично характеризує здатність підприємства до виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означатиме, що підприємство працює без прибутку. Чим коефіціент вищий від 1, тим успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніші його позиції на ринку.
Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється передусім у тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково - технічного прогресу.
Новаторські застосування нової техніки і технології, що забезпечують зниження витрат виробництва, створюють підприємствам значні переваги перед конкурентами.
Учасники конкуренції знають, що тільки застосування ефективної техніки і технології дасть їм можливість успішно виживати, мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства.
Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива тільки за умови, коли більша частина товаровиробників – підприємств, організацій, громадян – має свободу господарської діяльності і підприємництва. Звільнені від монополізму держави товаровиробники повинні мати свободу для використання майна, що належить їм, орендується або передано в користування. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов’язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.
В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна таємниця. Вона може стосуватися виробничих, торговельних і фінансових операцій на підприємствах. Товаровиробникки прагунть приховати від конкурентів усе те, що дає їм змогу виробляти товари підвищеного попиту і одержувати за це високі прибутки[5] .
2. Основні методи і форми.
Як ми вже з’ясували, конкуренція - об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітньої плати тощо.
Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою частиною її господарського механізму.
На нижчий стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок ХVІ – кінець ХІХ ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина ХІХ ст.) привела до виникнення монополії.
У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, вільний доступ товаровиробників до будь – якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь – яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.
За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції а послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.
В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.
На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні[6] .
Отже, розрізняють два види конкуренції : внутрішньогалузеву і міжгалузеву.
Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку. Як відомо, у кожної галузі є десятки, сотні й навіть тисячі підприємств, що залежно від технічного рівня організація виробництва потребує певної кількості праці (живої та уречевленої) для виробництва одиниці продукції певної споживної вартості. Відповідно до цього на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.
Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція , яка є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.