Реферат: Методи конкурентної боротьби

З огляду на розглядуєму тему необхідно особиво зупинитися на категорії потенційних конкурентів, зокрема стратегіях (методах) їхіньої конкурентної боротьби.

Згідно з теорією Портера існують три типи стратегій конкурентної боротьби:

- лідерство у знижуванні: намагання будь – що знизити витрати, в тому числі за рахунок розширення виробництва (ефект масштабності);

- диференціація: намагання досягти неповторності в якомусь аспекті, котрий видається важливим великій кількості споживачів;

- фокусування: концентрація уваги на якомусь сегменті ринку і обслуговування його краще і ефективніше, ніж це роблять конкуренти.

Виходячи з ролі фірми в конкурентній боротьбі, визначають такі чотири групи стратегій конкуренції.

I Стратегія лідера (захист позицій):

- фронтальна оборона – створення цінових, ліцензійних ті інших захисних бар’єрів;

- флангова оборона – захист позицій і контракти на головних напрямках;

- активна оборона – дії, які випереджають дії конкурентів;

- контрнаступ – дії у відповідь на дії конкурентів;

- мобільна оборона – розширення зони дії за рахунок диверсифікації, виявлення більш суттєвих потреб споживачів;

- стиснена оборона – відсутп на другорядних напрямках з одночасними посиленням дій на головних напрямках.

II Стратегії претендентів на лідерство (атака):

- фронтальна атака – комплексний наступ на багатьох напрямках;

- флангова атака – наступ на якомусь сегменті ринку;

- оточення – атака на чистому ринку, сподіваючись на “бліцкріг”;

- обхід – випуск товарів – новинок, освоєння нових ринків;

- “атака горили” – невеликі атаки з метою деморалізувати противника, у тому числі із застосуванням не дуже коректних методів.

III Стратегія веденого (йти услід за лідером, економити за рахунок часу і засобів). В основі стратегії – мирне співіснування, укладання угод, створення картелів.

IV Стратегія захоплення вільних ніш. В основі стратегії – спеціалізація та індивідуалізація споживчого попиту. Тут головне – знайти нішу достатнього розміру і прибутковості, мати потенціал зростання, не привертати уваги конкурентів[10] .

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства[11] .

Для більш повного розкриття цього пункту плану також необхідно розкрити особливості конкуренції в аграрному секторі .

У сільському господарстві є певні складності у досягненні рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію. Сьогодні на багато видів продукції (м’ясо, молочні продукти, деякі овочі, фрукти) попит значно перевишує пропозицію. Тому в сільському господарстві внутрішньогалузева конкуренція через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатня пропозиція на сільськогосподарську продукцію гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами без особливого суперництва, без наявності справжніх стимулів до зростання і удосконалення виробництва.

Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається на гірших землях. Це також впливає на послаблення стимулів внутрішньогалузевої конкуренції.

Як відомо, конкуренція – це певний механізм координації виробництва, який діє через систему цін і ринків.

В аграрному секторі координація виробництва не може здійснюватися тільки через врахування коливання цін під впливом попиту та пропозиції.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково – технічного прогресу. У сільському господарстві держава бере на себе значну частину витрат на розвиток і застосування новітніх досягнень науки і техніки. По суті за рахунок держави здійснюються основні роботи з меліорації земельних угідь, підготовка кадрів, проведення наукових досліджень.