Реферат: Методики оцінки фінансового стану банків України

Торговий портфель цінних паперів – це папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери, а отже, ми не вважатимемо їх ризиковими (коефіцієнт ризику також дорівнює нулю).

Цінні папери в портфелі на продаж – це цінні папери, які банк готовий продати у зв'язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; а також — боргові цінні папери та акції, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення. Такі цінні папери є ризиковими, оскільки за відсутності активного фондового ринку в Україні доволі складно визначити їх справедливу (ринкову) вартість. Зважаючи на це, для портфеля цінних паперів на продаж доцільно застосовувати коефіцієнт ризику від 20 до 50%.

Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення. Такі цінні папери обліковуються за амортизованою собівартістю і щомісяця підлягають перегляду на зменшення корисності й відповідно резервуванню. Тут також присутні значні ризики у разі погіршення фінансового стану емітента, тому від 20 до 50% таких непокритих резервами інвестицій можна вважати ризиковими.

Щодо інвестицій в асоційовані та дочірні компанії. Асоційовані компанії (associated company) — це група суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні [4, ст. 126]. НБУ використовує цей термін для компаній, у яких банк-інвестор володіє 20% або більшою часткою капіталу. Дочірнє підприємство (subsidiary company) — підприємство, власником контрольного пакета акцій якого є інше (контролююче) підприємство. Інвестування в асоційовані та дочірні компанії є дуже ризикованим і може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках оцінка платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно. Крім того, якщо дочірня компанія банку опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнана банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірньої компанії нестиме й банк. Отже, 50% таких інвестицій можна вважати ризиковими активами.

Рівень непокритого інвестиційного ризику можна обчислити як відношення обсягу недосформованих резервів до загального обсягу інвестиційного портфеля банку:

(1.5)

де R_I (risk on investments) — рівень непокритого інвестиційного ризику;

r₁ =[20%; 50%] — коефіцієнт ризику для портфеля ЦП на продаж;

DS (digested securities) — портфель ЦП на продаж;

P_DS (provision on digested securities) — резерви, сформовані під портфель ЦП на продаж;

r₂ =[20%; 50%] — коефіцієнт ризику для портфеля ЦП до погашення;

RS (redeemable securities) — портфель ЦП до погашення;

P_RS (provision on redeemable securities) — резерви, сформовані під портфель ЦП до погашення;

r₃ =50% — коефіцієнт ризику для портфеля вкладень в асоційовані та дочірні компанії;

I (investments in associated & subsidiary companies) — інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

S (securities) — портфель цінних паперів (портфель рефінансованих ЦП, торговий портфель, портфель на продаж, портфель до погашення).

Отже, загальний показник якості активів банку можна розрахувати як інтегральний показник якості кредитного та інвестиційного портфелів:

(1.6)

де AQ (asset quality) — показник якості активів банку.

Наступним компонентом стійкості банку є його ліквідність (liquidity), тобто здатність швидко перетворювати свої активи у грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань. Якщо банк має недостатню ліквідність, він не може отримати достатньо коштів як шляхом збільшення своїх зобов'язань, так і шляхом швидкої реалізації активів за розумною ціною, що негативно відображається на прибутковості банку. У найгіршому випадку недостатня ліквідність може призвести до неплатоспроможності банку. Базельський комітет визначає ризик втрати ліквідності як "нездатність банку регулювати скорочення пасивів або фінансувати зростання активів" [37].

Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. Для графічного відображення збалансованості обсягів і строків погашення активів і зобов'язань банку пропонуємо побудувати матрицю ліквідності балансу (табл. 3).

При побудові матриці робиться припущення, що банк розміщує поточні пасиви у найліквідніші активи, а найдовші пасиви — у найдовші активи. При цьому резерви, сформовані під активні операції, розміщені у матриці поруч із прибутком банку, оскільки формуються за його рахунок. За сприятливого вирішення питань із простроченими чи сумнівними активами цей резерв поповнить чистий прибуток банку.

Таблиця 1.5

Матриця ліквідності балансу банку

Для застосування матричного методу аналізу ліквідності балансу активи банку необхідно розмістити вертикально в міру зниження їх ліквідності, а пасиви — горизонтально, починаючи з поточних зобов'язань і закінчуючи капіталом. Матриця формується, починаючи з верхньої лівої чарунки (Таблиця 1.5).

Кожен банк має прагнути, щоб матриця ліквідності його балансу розміщувалася поближче до діагоналі, тобто щоб активи та пасиви банку були збалансовані за строками. Для кількісного вираження ступеня ліквідності банку пропонуємо розрахувати коефіцієнти поточної та довгострокової ліквідності на основі матриці ліквідності.