Реферат: Микола Чернявський Життя і творчість
Огонь біжить із лану в лан
І молодій весні дорогу
Рівняє скрізь по перелогу.
То – ходить смерть. Але вона
Живій природі не страшна, -
І нива стане знов живою,
І знов одягнеться травою,
І зашумить колись вона,
До вітру теплого озветься,
І знов до сонця усміхнеться,
Сама, як сонце те, – ясна.
На початку ХХ століття поетична творчість М.Чернявського набуває рис класичності. Їй стає притаманною глибина почуттів Т.Шевченка, виразність емоційного малюнку П.Куліша, інтелектуальна міць І.Франка, символізм образно-інтонаційних пошуків М.Вороного.
Митець створює короткі й розлогі поезії, пейзажні й соціального спрямування вірші, поетичні роздуми й малюнки з історичних мотивів, сюжетів. Чимало його ліричних творів відзначаються концептуальною потужністю, композиційною довершеністю, образно-метафоричною викінченістю. Ці якості відбито у поезіях “Слов’янський заповіт” (1901), “Батуринські руїни” (1901), “Ратай” (1902), “Розпустились верби…” (1903), “В’ється чайка срібнокрила…” (1903).
Микола Чернявський починає відчувати себе національним поетом. Він масштабно дивиться на народне й національне буття - минуле й теперішнє. Він мислить широкими категоріями, узагальненими формулами, етико-філософськими поняттями. У поезії “На південь, до моря, я линув душею…”, створеній 1903 року, митець говорить як пророк, як речник, як постать, що втілює у собі моральний дух нації:
… Здається: нічого,
Нічого на світі широкім нема,
Що встояло б проти напору людського,
Чого він не зрушить, чого не злама.
Нічого!.. І серце напружено б’ється,
І хочеться праці, важкої борні…
Про М.Чернявського починають говорити як про помітного, непересічного українського художника слова. М.Коцюбинський у своїй рецензії на альманах “Дубове листя”, що вийшов 1903 року, дав письменникові таку характеристику: “Очень хороши также стихотворения М.Чернявского, несомненно одного из даровитейших современных украинских поэтов”. А Олекса Коваленко, упорядник поетичної антології “Українська Муза”, 1908 року схарактеризував його як “визначного поета-лірика”.
Ще на початку літературної праці, у 80-ті - 90-ті роки ХIХ ст., М.Чернявський засвідчив головну особливість свого художнього світобачення – практично безмежну розмаїтість мотивів, інтонацій, проблем, вміння зосереджувати погляд на широкому колі життєвих і соціальних аспектів, духовно-психологічних питань.
Це і картини природи, пов’язані з життям людей (“Сніг падає з неба... Легкими листами...”), і жорстокі вияви навколишнього світу (“Каторга”), і єдність людей та людського духу (“Пісня бенкетова”), і контрастність порядків у суспільстві (“Огні безодні”), і фольклорні стилізації про страждання людського серця (“Ніченько, нічко...”), і саркастичні роздуми про сутність людської натури (“Ми любим все – в квітках, прикрасах...”), і символічні узагальнення про долю батьківської землі (“На рідній ниві”), і гіркі спостереження щодо сутності життя звичайної людини (“Дочка”).
М.Чернявського цікавило абсолютно все в оточуючій дійсності. Йому хотілося писати про всю гаму проблем, виявів, колізій, мелодій навколишньої реальності. Йому було необхідно висловлювати свої художні почуття, враження від безкінечної панорами людського й природного життя.
Вже у перших віршах Миколи Чернявського відчутно мотив безкінечності усього сущого - видимої природи, природи суспільства, суспільства людської свідомості. Одна тема, один мотив невимушено й непомітно переходив у інший.
Буття постає у його творчості як вічне коло взаємопереходів і взаємозв’язку. Концепція буття, за М.Чернявським, має такий вигляд: є світ, безмежний світ, є одвічна природа, є людський дух. Вони не завжди підвладні слову, проте більшою мірою підвладні враженню, безпосередньому спостереженню, настроєвому відчуттю. Вони (світ, природа, дух) перебувають у невпинному діалозі-контакті. Митець, поет виступає речником цього діалогу й допомагає цим трьом іпостасям глибше відчути існуючий між ними зв’язок.
Спектр поетичних мотивів Миколи Чернявського є універсально широким, майже всеохоплюючим. У полі його зору - страждання народу й доля України, краса природи й дисгармонії суспільства, біль за людину й роздуми про своє поетичне призначення, історичні події та сучасні побутові реалії, прагнення щастя й безвихідь життєвих ситуацій, мрії про радісну майбутність і вираження глибинних переживань серця.
Поезії М.Чернявського притаманна надзвичайно широка амплітуда погляду на реальність. Вона, ця амплітуда, побудована за принципом гармонії полюсів - різнорідних та контрастних. Митець писав як про “світ, любов, братерство, волю”, так і про “плач, стогін, темряву життя”.
Творчість М.Чернявського є кордоцентричною, оскільки в її основі, у її фокусі перебуває життя серця. Його ліричний герой – це людина з живим, великим, вільним серцем, яка сповідує філософію відкритого буття.