Реферат: Микола Чернявський Життя і творчість

Зійде, засяє зоря моя ясна,

Радістю серце, як пташка, заб’ється,

Пісня потоком гримучим поллється.

Хай тільки здійметься думка на крила,

Хай несвідома очутиться сила,

Вгору орлом я тоді піднімуся,

Щастям простору і волі уп’юся!

(“Вірю – не згину я в пітьмі дочасно...”, 1888)

Категорія щастя посідає чільне місце у поезії Миколи Чернявського. Прагнення щастя – особистого, народного, вселюдського – це глибинний струмінь його лірики, струмінь, від якого, неначе річечки від могутньої ріки, розходиться чимало інших мотивів, думок, образів поета.

Щастя у віршах М.Чернявського є неможливим без краси народної долі, без величі України, без свободи в людському серці. Щастя – це й творчість кохан­ня, й поезія громадського служіння, й кропітка праця душі, й відстоювання національної гідності, й захист достоїнства пересічної людини, й насолода малюнками природи, й віра у силу творчості та творчого духу, й віра у можливе месіанство української нації.

У програмній поезії “Мій заповіт” М.Чернявський проголошує свої масштабні сподівання, надії на непересічну роль України у загальноцивілізаційному розвитку:

Вірте у геній народа,

Наш-бо народ молодий,

Ранку ж весняного врода

День обіща не блідий.

Буде він повний проміння,

Гомону праці й пісень -

Творчого духу горіння

Радісний день!

Вірте у геній народа -

Ось мій святий заповіт.

Туго зроста він - не школа,

Бо многолітній це квіт.

Вірте всім серцем!.. І, може,

Світові новий псалом

Скоро він винести зможе

З ясним чолом!

Митець виступає педагогом душ своїх сучасників, наставником їхніх духовних пріоритетів і цінностей. Він прагне передати їм енергію психологічної стійкості, натхнення працелюбної дієвості, пафос творчої активності. Він виступає ініціатором непоборної внутрішньої сили:

Не журись, не тужи,