Реферат: Обгрунтування диференційованих методів лікування дисфункціональних маткових кровотеч у жінок пізнього репродуктивного віку

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України» (Київ)

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Татарчук Татьяна Феофанівна ,

ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології

АМН України»,

Завідуюча відділення ендокринної гінекології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Гнатко Олена Петрівна ,

завідувач кафедри акушерства та гінекології №2

Національного медичного університету

ім. О.О.Богомольця МОЗ України (Київ)

доктор медичних наук, професор

Юзько Олександр Михайлович ,

завідувач кафедрою акушерства та гінекології №1,

Національна медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупика МОЗ України (Київ).

Захист дисертації відбудеться « 10 » червня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.553.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук за спеціальностями «Педіатрія», «Акушерство та гінекологія» при ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України» (04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 8).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України» (04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 8).

Автореферат розіслано « 25 » квітня 2008 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л.В. Квашніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дисфункціональні маткові кровотечі (ДМК) є поширеною медичною і соціальною проблемою серед жінок працездатного віку в більшості розвинутих країн світу. В структурі гінекологічних захворювань у жінок репродуктивного віку частота ДМК становить від 4 % до 35 % (И.Б. Манухин, Л.Г. Тумилович, 2001, R.Albers, 2004, Schirley Uy, 2007), при цьому жінки пізнього репродуктивного віку складають від 35 % до 55 % всіх пацієнток з ДМК (Е. Farrel, 2004, J. Elly, K. Kennedy, 2006).

Актуальність вивчення дисфункціональних маткових кровотеч обумовлена не лише поширеністю даної патології, але й тим фактом, що ДМК, які рецидивують, є однією з основних причин хронічної анемізації та тривалого психологічного дискомфорту, що призводить не тільки до погіршення якості життя пацієнток, а і до виникнення соціальної дезадаптації жінок, та, навіть, до тимчасової втрати їх працездатності.

У доступній нам літературі не виявлено даних щодо взаємозв’язку гіпофізарно-гонадної та центральної і вегетативної нервових систем при ДМК.

Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених питанням розвитку ДМК, на сьогодні немає єдиної думки стосовно особливостей патогенезу маткових кровотеч в пізньому репродуктивному віці. Більшість авторів вважають, що в цей період переважають гіперестрогенні ановуляторні кровотечі на тлі гіперплазії ендометрію (J.R.Albers, 2004, N. Dodds, 2005, M.Moen, 2004, H. Crithley, 2006). Існує також думка про наявність в цей період гіпоестрогенних ановуляторних кровотеч (E.Farrel, 2004, F. Darren, 2005, E. Mayeaux, 2005, И.В. Кузнецова., 2006), морфологічним субстратом яких є як нормальний секреторний ендометрій (C.L. Kilbourn, C.S. Richards, 2002), так і атрофічний ендометрій (F. Darren, 2005, E. Mayeaux, 2005).

Слід відмітити, що на сьогодні в доступній нам літературі не виявлено даних щодо ролі жирової тканини в розвитку ДМК, а також про особливості перебігу ДМК у жінок з надлишковою масою тіла та ожирінням, про взаємозв’язок рівня лептину та гормональних змін в репродуктивній системі при ДМК. Актуальність вивчення цих питань обумовлена тим, що в пізньому репродуктивному віці майже кожна друга жінка має надлишкову масу тіла (ВООЗ, 1997).

Вищевикладені факти обумовлюють неоднозначність підходів до лікування ДМК. Запропоновані на сьогоднішній день методи лікування ДМК не враховують індивідуальних особливостей пацієнтки (наявність ожиріння, стресових ситуацій тощо), що і обумовлює досить часто їх недостатню ефективність. Складність терапії ДМК саме в пізньому репродуктивному віці зумовлюється і також досить частим виникненням у цієї категорії жінок симптомокомплекса несприятливих психопатологічних та метаболічних ефектів, які описано в літературі як синдром непереносимості гестагенів (Panay N., J. Studd, 1998), що і обумовлює необхідність оптимізації методів лікування та профілактики рецидивів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--