Реферат: Оптимізація хірургічних методів лікування генералізованого пародонтиту ІІ та ІІІ ступеня тяжкості

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України

Павленко Олексій Володимирович

Інститут стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України,

директор Інституту, завідувач кафедри стоматології.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор

Косенко Костянтин Миколайович

Державна установа „Інститут стоматології АМН України”,

директор Інституту

кандидат медичних наук, доцент

Вєсова Олена Петрівна,

Інститут стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, доцент кафедри щелепно-лицьової хірургії.

Захист відбудеться 21 березня 2008 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.613.09 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України: 04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 10-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за адресою: (04112, м. Київ, вул.. дорогожицька, 9).

Автореферат розісланий 18 лютого 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор І.П. Мазур

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема захворювань пародонта є однією з найважливіших в сучасній стоматології, що пов'язане із значним розповсюдженням цих хвороб серед населення різних вікових груп. Функціональні розлади зубощелепної системи, зумовлені втратою зубів унаслідок захворювань пародонта, розвиваються в 5-6 разів частіше, ніж при ускладненнях карієсу. За даними республіканських показників приріст поширеності захворювань пародонта за період з 1998 по 2006 рр. складає 12,47% (В.А. Лабунець, 2006; О.В. Павленко, 2007). Генералізований пародонтит виявляється у вигляді неухильно прогресуючого запально-деструктивного процесу, що веде до ранньої втрати зубів, порушення жувальної ефективності, і як наслідок, до порушення травлення, обмінних процесів, інфікування і сенсибілізації організму, небезпеці утворення джерела хроніосепсису, косметичним дефектам, зміні фонетики і ін.

Згідно численних епідеміологічних досліджень, поширеність генералізованого пародонтиту залежно від регіону і віку обстежених, досягає 40-100% (А.И. Грудянов і ін., 1989; К.М. Косенко, 1994; Г.Ф. Білоклицька, 1995). Генералізований пародонтит превалює над іншими формами захворювань пародонта, простежується тенденція збільшення частоти захворюваності, що узгоджується з результатами проведених раніше досліджень динаміки патології пародонта (В.А. Лабунець, 2006; К.М. Косенко, 2007). Актуальність цієї проблеми не викликає сумніву і призводить до необхідності розробки нових ефективних методів лікування захворювання.

Патологічні процеси в тканинах пародонта зумовлені місцевими чинниками (мікроорганізми і продукти їх життєдіяльності, травматична оклюзія, нераціональні ортопедичні конструкції, короткі вуздечки губ, язика, недостатня ширина кератинизованої ділянки ясен, ротове дихання та інше) (Т.М. Дунязіна, 2001; В.В. Поворознюк, І.П. Мазур, 2004). Серед механізмів патогенезу пародонтиту переважають порушення мікроциркуляції, дисбаланс імунної системи організму і порушення стану антиоксидантної системи, яка призводить до порушення трофіки пародонта, активації вільнорадикальних процесів в тканинах і деструкції альвеолярного відростка (А.В. Борисенко, 2007).

У комплексному лікуванні і профілактиці захворювань генералізованого пародонтиту ІІ-го і ІІІ-го ступеня тяжкості істотна роль належить хірургічним методам лікування, що призводять до зменшення глибини пародонтальних карманів, ліквідації запалення в тканинах пародонта, припинення деструктивних процесів в альвеолярному відростку, і, як наслідок, – до тривалої стабілізації патологичного процесу в тканинах пародонта.

Останнім часом найбільш ефективними методами лікування хронічного генералізованого пародонтиту ІІ-го і ІІІ-го ступеня тяжкості вважаються клаптеві операції з використанням остеопластичних матеріалів. Остеопластичні матеріали вводяться в кісткові дефекти з метою стимуляції репаративного остеогенезу. Використання могутнього арсеналу різних стимуляторів репаративного остеогенезу дозволяє досягти певної регенерації альвеолярного відростка (С.І. Гажва, 2003). Кожен з них має свої переваги і недоліки. Це пов'язано з недостатніми остеогенними якостями, наявністю деяких токсичних властивостей (формалінізовані трансплантати), антигенністю (кістковий мозок), складністю заготівки і приготування матеріалу (брефоостеопласт), відсутністю антимікробних властивостей та ін. (Н.В. Курякіна, П.А. Алексєєва, 2004).

Перспективним напрямком у пародонтології є застосування збагаченої тромбоцитами плазми, яка дозволяє створити в області втручання високу концентрацію чинників зростання, керуючих процесом регенерації кісткової тканини (Х. П. Мюлер, 2004; Р. Маркс, 2005, А. Санчес, 2005).

Враховуючи складність патогенезу і лікування генералізованого пародонтиту ІІ-го і ІІІ-го ступеня тяжкості, виникає необхідність розробки та оптимізації хірургічних методів лікування з використанням остеопластичних матеріалів у комбінації з аутогенним тромбоцитарним концентратом, що містить високу концентрацію чинників зростання. Тому доцільно, було вивчити ефективність застосування при клаптевій операції поєднання остеопластичних матеріалів у комбінації із збагаченою тромбоцитами плазмою.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--