Реферат: Організація оплати праці
1. Сутність заробітної плати і її формування
Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата – це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівника, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників, щоб підвищували ефективність виробництва, а відтак заробітна плата безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Сутність поняття «заробітна плата» складна і багатостороння, тому розглядати її потрібно з різних позицій.
По-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. У цьому розумінні доречнішим є використання поняття «оплата праці», яка, крім власне заробітної плати, включає і інші витрати роботодавця на робочу силу.
По-друге, заробітна плата – це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано, або має бути виконано.
По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю та її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. У цьому розумінні найчастіше вживаються усереднені показники ставок оплати одиниці (наприклад людино-години) праці певної якості.
По-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це основна частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили.
По-п’яте, для підприємця заробітна плата – це елемент витрат виробництва, і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.
Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату і реальні доходи працівників. Номінальна заробітна плата (грошова) – це сума коштів, яку одержав працівник за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ним праці та її результатів. У зв’язку з тим, що предмети споживання надходять працюючими через обмін заробітної плати на товари, заробітна плата має грошову форму. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуг. Цю залежність можна виразити так:
ІРЗП = ІНЗП / ІЦ , (1)
де ІРЗП , ІНЗП – індекси реальної та номінальної заробітної плати;
ІЦ – індекс цін.
Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.
В умовах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає ряд ринкових і неринкових факторів, у результаті чого складається певний рівень оплати праці. Перш ніж розглянути ці фактори і характер їхнього впливу на заробітну плату, необхідно чітко визначити, які елементи можна виділити в заробітку працівника і які з них у більшому чи меншому ступені піддаються впливу ринкової кон'юнктури.
З переходом до ринку виникають нові відносини з приводу оплати праці, формується ринок праці, що є ресурсним ринком. Його суб'єктами виступають: роботодавець (індивідуальний підприємець; об'єднання підприємців – наприклад, акціонерне товариство; держава), що пред'являє попит на відому кількість ресурсу праці, що має певні якісні характеристики, і наймані робітники – власники ресурсу праці, кількість і професійно-кваліфікаційні характеристики яких формують пропозицію на ринку праці.
Об'єктом угоди на ринку праці виступає право на використання одиниці ресурсу праці визначеної якості протягом деякого проміжку часу в конкретних умовах.
Ринкова ціна одиниці праці – це ставка заробітної плати, основний її елемент, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Вона складається з таких частин: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно з законом України «Про оплату праці», основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців). Однак даний елемент не враховує індивідуальних розходжень у здібностях працівників, їх фізичній силі і витривалості, швидкості реакції, ретельності та іншого, що неминуче впливає на результати праці. Тому в структурі заробітної плати варто виділити ще один елемент – перемінну частину, або додаткову заробітну плату, що відбиває розходження в індивідуальних результатах трудової діяльності (премії, надбавки, відрядний приробіток і т.ін.).
Крім того, існують різні види доходів, що працівник може одержувати в силу того, що працює в даній організації, належить до неї (матеріальна допомога, оплата харчування, оплата путівок і лікування, коштовні подарунки, додаткове медичне і пенсійне страхування і т. п.). У сукупності заробітну плату і ці види доходів можна розглядати як трудовий дохід працівника конкретної організації.
Структура заробітної плати – співвідношення окремих складових заробітної плати в загальному її обсязі. В стабільних розвинених економічних системах основна заробітна плата складає 85 – 90% в структурі заробітної плати. В Україні в сучасних умовах з різних причин (нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна систем оподаткування, занедбаність нормування праці та ін.) питома вага тарифних ставок в заробітній платі в середньому складає 65 – 70%, що є одним з виявів кризи в організації праці.
Серед ринкових факторів, що впливають на ставку заробітної плати і на кон'юнктуру ринку праці, можна виділити наступні.
1. Зміна попиту та пропозиції ресурсу праці на ринку товарів та послуг в результаті росту ціни на нього, зменшення доходів населення, поява нових товарів.
2. Корисність ресурсу праці для підприємців (визначається відношенням доходу від використання фактора праці до витрат на цей фактор).
3. Еластичність попиту на працю за ціною. Так підвищення ціни ресурсу праці (ріст ставки заробітної плати) збільшує витрати підприємця, приводить до зменшення попиту на працю і погіршення умов праці.
4. Взаємозаміна ресурсів – заміна живої праці на більш продуктивну, уречевлену.
5. Зміна ціни на товари та послуги. Ріст цін викликає підвищення вартості життя і ріст заробітної плати.
На рівень оплати праці впливають також неринкові фактори. До них можна віднести державне регулювання заробітної плати, яке пов’язане з встановленням мінімальної заробітної плати, рівня гарантованих законодавством компенсаційних доплат, а також засоби регулювання зайнятості та захисту внутрішнього ринку праці. Крім того, на розмір та умови праці впливає механізм договірного регулювання заробітної плати.
Договірне регулювання заробітної плати є важливою складовою системи соціального партнерства. Її функціонування здійснюється на тристоронній співпраці підприємців, найманих працівників та органів державної влади. Головна мета їх співпраці – досягти загального блага в суспільстві шляхом підвищення продуктивності праці, розвитку науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя населення.
Соціальне партнерство ґрунтується на демократичних засадах: свободи, плюралізму, бажанні досягти взаєморозуміння в прийнятті спільних рішень, наданні можливостей брати участь в управлінні виробництвом і розподілі створеного продукту. Система соціального партнерства об’єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Здійснення цього відбувається шляхом розроблення і реалізації узгоджених економічних і соціальних програм, забезпеченні певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--