Реферат: Підготовка студентів до викладання суспільствознавчих дисциплін у середніх загальноосвітніх навчальних закладах
Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням підходів до розв’язання порушеної проблеми, використанням комплексу взаємопов’язаних методів дослідження, адекватних об’єкту, предмету і завданням, поєднанням кількісного і якісного аналізу теоретичного та емпіричного матеріалу, наслідками дослідно-експериментальної роботи.
Особистий внесок здобувача полягає в розробці методики підготовки вчителя шкільного суспільствознавства; розробці та обґрунтуванні структурних компонентів, критеріїв, показників, рівнів сформованості досліджуваних якостей; розробці та апробації моделі підготовки вчителя шкільного суспільствознавства; розробці та впровадженні у практику методичних рекомендацій щодо підготовки вчителя шкільного суспільствознавства. В опублікованому в співавторстві з Т.Ладиченко, О. Желібою навчальному посібнику для вчителів суспільствознавства та студентів ВНЗ “Методика викладання навчального курсу “Людина і світ”: 11 кл.: Книга для вчителя” (рекомендовано Міністерством освіти і науки України, лист № 1/11-4165 від 2.10.2003 р.) особистий внесок полягає в розробленні та теоретичному обґрунтуванні науково-методичної структури уроку з курсу “Людина і світ”, підготовці завдань для тематичного оцінювання навчальних досягнень школярів, розробці ефективних методів проведення уроків суспільствознавства.
В опублікованих у співавторстві з Т. Ладиченко статтях особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні доцільності вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах інтегрованого курсу “Людина і світ”.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри методики викладання історії та суспільно-політичних дисциплін Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, 1999, 2000-2007). Матеріали дослідження висвітлювалися у виступах на звітних та науково-практичних конференціях Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, на всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування міжетнічної та міжконфесійної толерантності засобами суспільних дисциплін у системі освіти України” (Київ, 2002), міжнародній науково-практичній конференції „Професійна підготовка вчителів історії та суспільствознавства в умовах переходу загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання” (Київ, 2005), четвертій міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Ялта, 2006), п’ятій міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Київ, 2007).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 9 працях, серед них 5 статей, опублікованих у провідних наукових виданнях, затверджених ВАК України, 2- у збірниках тез конференцій. 1 навчально-методичній посібник, 1 брошура. Одноосібних публікацій 5.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків 7 додатків на 38 сторінках, списку використаних джерел (237 найменувань). Загальний обсяг дисертації 225 сторінок, з них основного тексту – 167 сторінок. Робота містить 15 таблиць на 5 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання дисертаційної роботи, розкрито теоретико-методологічні основи, методи й етапи педагогічного дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.
У першому розділі – „ Теоретичні засади дослідження” – на основі розгляду психолого-педагогічної літератури проаналізовано шкільне суспільствознавство як педагогічну проблему, зміст сучасних суспільствознавчих курсів, досліджено теорію і практику підготовки майбутніх учителів суспільствознавства в системі вищої педагогічної освіти.
Проведені теоретичні дослідження свідчать, що цілеспрямоване формування особистості та її світогляду відбувається в умовах соціальних інститутів, вагоме місце з-поміж яких посідають загальноосвітні навчальні заклади. Одним із провідних засобів формування особистості школярів є шкільне суспільствознавство.
Аналіз джерел з проблеми дозволяє стверджувати, що як навчальна дисципліна шкільне суспільствознавство мало тривалу й неоднозначну історію. Перші спроби його викладання було здійснено в 20-30-і роки минулого століття, що характеризувались активними пошуками в напрямі оновлення системи національної освіти. Однак звужене розуміння сутності цього предмета у подальшому призвело до його вилучення з навчальних програм.
Знову до навчальних планів загальноосвітніх шкіл суспільствознавство було введене лише у 1962/63 навчальному році. Зважаючи на тогочасні реалії, його мета вбачалася у забезпеченні засвоєння учнями основ політичних знань, навчанні їх розуміти політику КПРС і сприянні залученню школярів до впровадження її у життя. Досягнення цієї мети відбувалося завдяки застосуванню у загальноосвітніх закладах вузівських форм навчання – лекцій та семінарів, проведенню соціологічних опитувань, організації теоретичних конференцій. В основу змісту покладалося ознайомлення учнів з умовами діяльності виробничих колективів, колгоспів, радгоспів, його опрацювання також відбувалося в гуртках та на факультативах з етики, естетики, логіки тощо.
Наступний етап розвитку шкільного суспільствознавства припадає на 80-і роки, коли були спроби, які, однак, не дали належного ефекту, реформувати систему освіти. Пануючі цінності та ідеали зазнають руйнації, все виразніше починають розходитися з реально існуючими в суспільстві. Школа поступово усувається від ідеологічної пропаганди, а суспільствознавство вилучається з навчальних програм.
На початку 90-х років на заміну курсу “Суспільствознавство” у випускних класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів вводиться курс “Людина і суспільство”. Проте його програма була досить складною для використання, що зумовлювалося не лише запропонованим змістом, а й непідготовленістю вчителів до роботи з ним.
Проведені дослідження свідчать, що нинішнє шкільне суспільствознавство є комплексом навчальних дисциплін, що мають на меті закласти в свідомості учнів основи філософських, культурологічних, правових, економічних, політологічних, громадянознавчих знань. Пріоритетні напрями шкільного суспільствознавства, а отже, і структура його змісту віддзеркалюються насамперед в інтеграції таких елементів знань, як основи філософії, культури, економіки, права і Конституції України, політології і громадянознавства. Його головна функція вбачається у забезпеченні належної соціалізації молодого покоління, формуванні у нього системи загальнолюдських, національних та особистісних цінностей і ціннісних орієнтацій, можливостей для свідомого вибору молодою людиною моделей поведінки, що відповідають потребам і викликам молодої української держави, демократії, інформаційного суспільства.
Належне викладання шкільного суспільствознавства потребує підготовки фахівців, яким притаманний високий рівень компетентності в галузі людинознавства і спілкування, що забезпечує адекватне відображення реальності, які мають власну думку щодо явищ дійсності та вміють її висловлювати, мають знання й уміння, необхідні для виховання духовності та громадянських якостей в учнів.
Аналіз літератури з проблеми дисертації свідчить, що в педагогіці вищої школи нагромаджено значну кількість досліджень, які аналізують проблеми формування професійних умінь та особистісних якостей майбутніх учителів, визначають їхню готовність до педагогічної діяльності студентів, формулюють науково-теоретичні основи професійного становлення, підвищення рівня професійної кваліфікації шляхом удосконалення навчально-виховного процесу. Більшість авторів вбачають результат професійної підготовки вчителя у належному рівні його психолого-педагогічної, спеціальної і загальноосвітньої підготовки та формуванні індивідуальних рис особистості вчителя.
Для вчителя суспільствознавства спеціальна підготовка має вміщувати перелік необхідних спеціальних дисциплін, елементи інформації яких інтегруються у відповідні шкільні курси. Найбільш важливими особистісними характеристиками його є суспільна спрямованість, науковий світогляд та соціальні потреби, загальнолюдські моральні риси та якості, громадянські ціннісні орієнтації, усвідомлення громадського обов’язку, суспільна активність і обізнаність з подіями світового і місцевого життя. Важливою є також пізнавальна спрямованість студента на вивчення подій і явищ суспільного життя, прагнення до пошуку шляхів розв’язання важливих проблем держави, суспільства й особистості.
Нарешті більшість вчених говорить про необхідність для майбутнього вчителя, зокрема вчителя суспільствознавства, розвинути у себе такі психологічні характеристики: творчо-практичний склад мислення, самокритичність, здатність до інверсії (сприймання особистості в розвитку), емпатію (вміння поставити себе на місце учня, зрозуміти його позицію); знання, вміння та навички, що допомагають співпрацювати з учнівським колективом: конструктивні, організаторські, комунікативні, прикладні. Ці вимоги обов’язково мають бути реалізовані у підготовці вчителя даної групи предметів, оскільки викладання суспільствознавчих дисциплін передбачає не тільки постійне застосування таких характеристик у процесі навчання, а й розвиток подібних рис особистості в учнів.
У другому розділі – „Теорія і практика підготовки майбутніх учителів суспільствознавства в системі вищої педагогічної освіти” визначено зміст, форми, методи та засоби формування готовності студентів до викладання суспільствознавства, обґрунтовано модель підготовки студентів до викладання суспільствознавства у загальноосвітніх навчальних закладах, з’ясовано стан підготовки студентів до викладання суспільствознавчих дисциплін.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в сучасних умовах виникають нові вимоги до підготовки майбутнього вчителя, суспільствознавства, формування у нього ціннісного самовизначення та вільного вибору здатності реалізації демократичних і гуманістичних принципів у майбутній педагогічній діяльності, підвищення рівня його загально-педагогічної і професійної культури. Суть такої підготовки полягає в осмисленні та вивченні актуального педагогічного досвіду, аналізі здобутків і труднощів, проектуванні шляхів їх подолання, прогнозуванні результатів і наслідків у педагогічному процесі, виборі оптимальних педагогічних технологій.
Перед системою вищої педагогічної освіти постає завдання підготовки вчителя – фахівця суспільствознавчого профілю, спроможного на подальше поглиблення фундаментальної освіти, наближення навчального процесу до дослідницької та практичної діяльності. Його підготовка має передбачати оптимальне поєднання теоретичних знань і творчих здібностей майбутніх учителів, що дозволило б їм після закінчення ВНЗ ефективно викладати, самостійно підвищувати рівень своєї освіченості й професійної підготовки в галузі суспільствознавства, орієнтуватися в потоці суспільно-політичної, психолого-педагогічної, методичної інформації, обсяг якої постійно збільшується.
Аналіз відповідної психолого-педагогічної літератури, врахування досвіду моделювання соціальних процесів, професіографічного підходу до аналізу та проектування особистості вчителя, результатів констатувальних досліджень дозволили розробити модель підготовки майбутнього вчителя суспільствознавчих дисциплін, що є комплексом взаємопов’язаних компонентів, які сприяють реалізації завдань ефективної професійної підготовки педагога. При цьому було враховано вимоги, згідно з якими така модель повинна:
- відповідати сучасним тенденціям професійної освіти та рівню розвитку педагогічних наук;
- відображати основні моменти науково-методичної підготовки вчителя суспільствознавчих дисциплін;
- використовувати традиційні та модернізовані форми, методи та засоби навчання;
- забезпечувати реалізацію особистісно орієнтованого підходу до процесу підготовки.
Розроблена модель підготовки майбутнього вчителя шкільного суспільствознавства містить: цільовий компонент , який передбачає усвідомлення студентами мети і завдань професійно-педагогічної діяльності вчителя суспільствознавства, послідовне формування цілей і завдань навчання і розвитку на кожному етапі підготовки і навчання студентів; змістовий компонент , який має на меті формування когнітивної, оцінної та операційно-процесуальної складових діяльності майбутнього вчителя суспільствознавства, опанування студентами змістом суспільствознавчих дисциплін, знаннями стратегії і тактики їх викладання у загальноосвітніх навчальних закладах, усвідомлення сутності педагогічної взаємодії з учнями та способів її організації; мотиваційний компонент , що є сукупністю певних мотивів досягнення успіхів у навчанні як передумови належної підготовки до професійно-педагогічної діяльності. В основі мотивації – глибокі й міцні професійні знання, вміння та навички.
Взаємозв’язки та взаємозалежності між елементами описаної моделі подано на рисунку 1.