Реферат: Політична влада у світі та в Україні

Конституція України визначила правові межі держав­ного примусу щодо суспільства і громадян. Однак через недосконалість інститутів судового і несудового захисту прав громадян, особливо в частині процесуальних процедур, а та­кож незрілості громадської культури, державного монопо­лізму в інформаційному просторі, влада часто вдається до не правових засобів примусу: неконституційних домагань, шантажу, підкупу, бюрократичних зволікань у вирішенні тієї чи іншої справи, репресивних переслідувань та ідео­логічних маніпулювань громадською думкою (формування вигідних для влади стереотипів, дискредитація людей, не­зручних або небезпечних для її панування).

Крім цього, слід сказати, що подібні форми примусу по­ширюються на всі владні відносини, в тому числі й на політичні.

Що стосується легітимності влади в Україні, то слід ви­знати, що вона тільки частково відповідає своїй суті у її різних модифікаціях.

Легітимність традиційного виду в Україні здебільшого має у своїй основі ті ментальні й поведінкові настанови, які споріднені з комуністичними і націоналістичними тради­ціями. Одна частина громадян довіряє лише тій державі, яка можлива з відновленням нового Союзу, друга — пов'я­зує свій успіх з національною державою, вважаючи, що нинішня держава не є національною, оскільки нею управ­ляють «антиукраїнські сили», третя — сподівається на можливість появи такої держави, яка б поєднувала на­ціональні державні традиції з сучасним цивілізованим державотворчим ідеалом.

Етатистський синдромхарактерний для ментальності, значної частини населення (особливо старшого покоління), з розподілом на «державників-патріотів» і «антидержавників-космополітів», з прагненням єдиної державної ідео­логії, з акцентом на пріоритет розбудови держави над рефор­містськими процесами, що на практиці призводить до громіздкого зростання державного апарату, паразитичного збагачення державного чиновництва. В силу цієї обстави­ни привабливим стає ідеал держави в минулому і відраза до держави сучасної.

В Україні слабо виражена легітимність харизматичного виду на національному рівні, оскільки немає такого лідера, який мав би підтримку в усіх регіонах України, се­ред різних соціальних груп і політичних організацій.

Найвищу харизматичність має Президент в силу свого конституційного статусу, який дозволяє йому більш раціо­нально і оперативно реагувати на складні проблеми пере­творень. Однак ця харизматична легітимність нетривка і охоплює незначну частину населення. Сьогодні в Україні ще не визрів грунт для такої особи, котра на вершині влади буде наділена харизмою реформатора (як Ш. де Голль у Франції, К. Аденауер у Німеччині, К. Менем у Аргентині, А. Фухіморі в Перу).

У сьогоднішній Україні, особливо на початку державно­го відродження, досить помітною була харизматична легітим­ність регіонального, тимчасового характеру, яка швидко роз­віювалася, як тільки ці політики з опозиціонерів сідали у владні «крісла». Національно-патріотична легітимність має неоднаковий вираз у різних регіонах України. Якщо в Західній Україні ця легітимність домінує, то в Центральній і Південній Україні вона не набула ще масового поширен­ня. Крім цього, ця легітимність зводиться лише до етно­культурних традицій. Тобто політика сприймають в масовій свідомості як такого, що говорить українською мовою, ша­нує національні звичаї, був репресований в радянські часи, є активним речником сьогоднішнього національного відро­дження, але не беруть до уваги його колишні й теперішні ділові заслуги та моральні якості.

Соціально-евдемонічна легітимність,яка сягає корінням у радянський патерналізм, сьогодні в Україні найбільш виражена з мінусовим відтінком. Адже криза довіри до влади здебільшого Генує через її нездатність забезпечити добробут населення.

Сучасні цивілізовані форми легітимності влади, такі як правничо-раціональна, раціонально-цільова, на засадах участі, починають тільки формуватися внаслідок кризи цінностей національного романтизму і бюрократичного прагматизму у цінності індивідуалізму й солідаризму, відстоювання своїх громадських прав.

Правничо-раціональна легітимністьще не сформувала­ся, оскільки нова Конституція лише створила грунт для неї. але влада і громадяни ще не звикли взаємодіяти в правово­му полі. Спокуса порушувати Конституцію з боку вищих органів влади створює прецедент зневіри до правових регу­ляторів, підриває правничо-раціональну легітимність.

Легітимність на засадах участі зазнає глибокого пере­осмислення, оскільки попереднє уявлення про «нашу» і «чу­жу» владу мало ілюзорну основу. Спочатку громадяни дума­ли, що тільки «чужа» влада відчужена від громадян, а «своя», національна, буде дбати про них. У даний час значна части­на населення розчарувалася у владі й можливостях впли­вати на неї з метою покращення життя і поринула у сферу розв'язання проблем власного виживання. Однак певна час­тина вважає, що активна участь громадян у політичних про­цесах є запорукою вдосконалення механізмів влади.

Раціонально-цільова легітимністьтакож тільки фор­мується, оскільки раніше владу оцінювали не за її спромож­ністю ефективно управляти, а за різними ідеологічними символами (патріотична, космополітична, українська, на­ціональна і т. ін.). Оцінка влади та її представників за кон­кретними справами є основою подолання політичного шах­райства і шарлатанства.

За рівнем публічності влада в Україні напівприхована, з високим ступенем криптократїі.Оскільки 50—60 від­сотків економіки України перебуває в тіньовому секторі, то, очевидно, таке співвідношення існує і у владних сферах. Тіньова економіка, яка певною мірою є мафіозною, виникла не тільки в силу закономірностей складних суспільних трансформацій перехідного періоду, але здебільшого є по­родженням союзу між центральними, регіональними і транс­національними владними структурами, тіньовим бізнесом і кримінальними елементами. Такий симбіоз можливий на взаємовигідних тіньових розрахунках. Скажімо, регіональна владна група патронує певні «свої» комерційні структури шляхом надання їм вигідних умов (податкових, кредит­них, підтримки їх монопольного становища на ринку), а вони у свою чергу підтримують тіньовими доходами владу.

Для прикриття злочинних дій і розправи з конкурента­ми використовуються кримінальні елементи. Те ж саме існує і на рівні центральної влади, а також у сфері міжнародних відносин. Причинами існування таких груп є:

1) слабкі механізми контролю над виконанням, бюдже­ту і використання бюджетних коштів і міжнародних кре­дитів;

2) збереження за державною власністю значної перева­ги у стратегічних галузях економіки;

3) недоступність інформації про авторство законів і підзаконних актів, а також про результати голосувань депу­татів різних рівнів;

4) монополізм держави в інформаційному просторі;

δ) наявність привілеїв у державної бюрократії порівняно з іншими верствами населення, відсутність правових норм про опозицію і соціальне партнерство;

6) відсутність жорстких норм і спеціалізованих струк­тур у боротьбі з корупцією;

7) партійна неструктурованість влади, незрілість інсти­тутів цивілізованого громадянського тиску на владу.

Якщо аналізувати владу на рівні інституціолізованих суб'єктів, то треба сказати, що їх недоліком є величезний обсяг повноважень державних органів у соціально-економіч­ній сфері, невизначеність правових меж політичної і адміністративної, державної і самоврядної компетенції, застарілі механізми контролю і координації, а також трудової моти­вації управлінського апарату. Внаслідок цього проходить жорсткий процес боротьби за владу між інституціолізованими суб'єктами на всіх рівнях політичної системи, оскільки влада в даний час дає можливість розподілити власність, матеріальні й фінансові ресурси.

Отже, нечіткість правових меж компетенцій між орга­нами державної влади і місцевого самоврядування, застарілі механізми трудової мотивації державної бюрократії, великі можливості владних структур у розподілі власності, мате­ріальних і фінансових ресурсів сприяють політичній неста­більності, відчуженості влади від суспільства. Державна влада в Україні є занадто централізованою, оскільки питан­ня правового розмежування компетенції між органами дер­жавними, органами самоврядування, бюджетної і податко­вої систем ще не вирішено остаточно.

Серед групових суб'єктів політики найбільший вплив на державну владу мають колишні номенклатурні угру­повання,які маючи старі зв'язки, а також доступ до мате­ріальних і фінансових ресурсів, часто використовують вла­ду для своїх корисливих цілей. Номенклатурні угрупован­ня можна умовно розділити на «старі» («напівфеодальні»), не спроможні діяти в ринкових умовах, і «нові» («пробуржуазні»), що завдяки державному протекціонізму нагро­мадили величезний капітал і готові працювати в ринкових умовах.

На рівні державної влади, якщо розглядати цей процес з конфліктологічної точки зору, названі групи представлені · ідеологіями лівих і центристів. Груповий вплив на владу з боку середніх і дрібних підприємців, а також працівників культурно-соціальної сфери і державного сектора слабкий. Ці категорії, не маючи організаційного досвіду, а також су­часного розуміння боротьби за владу, не оформилися ще у цивілізовані групи тиску, їхні протести носять спорадич­ний характер, проявляються лише в ситуаціях екстремально-невигідних для них, тобто вони не вміють заздалегідь попереджати" небажані для них наслідки нормотворчої діяльності, а лише постфактум на них реагують.

Феномен особистої і групової влади в Україні проявля­ється більш рельєфно, ніж влади інституціолізованої.Група намагається підпорядкувати існуючий інститут своїм інтересам, а лідер — інтереси групи особистим. Так, наприк­лад, у процесі інституціоналізації партій керівне ядро формується, як правило, на базі цінностей інтересів лідера, а пар­тійна маса вже пристосовується до вироблених правил лі­дером і керівною групою. Бувають також випадки, коли група висуває на арену такого лідера, який найбільш повно відповідає її намірам.

Сутність особистої влади в Україні здебільшого прояв­ляється як влада мітингового вождя(«борця за народні інтереси») або, як влада господарника («дбайливого бать­ка»), котрий, турбується про народні інтереси. Ці види осо­бистої влади ґрунтуються на злюмпенізованих патерналістських стереотипах. В таких випадках особиста влада, як правило, ґрунтується на мафіозному принципі особистої відданості «батьку» і його батьківської турботи про своє оточення, а не на високому авторитеті лідера, його вмінні створити політичну команду, здатну у відкритій конку­рентній боротьбі здобути перемогу.

За джерелами формування політична влада в Україні де-юре є демократичною, а де-факто — корпоративно-клановою. Клани— це об'єднання за родинними, дружніми, земляцькими відносинами, які намагаються реалізувати дещо відмінні (як правило, мафіозні) від організаційних цілей інтереси. Кожна політико-владна структура незалежно від того, партійна вона чи державна, має декілька кланів, які конкурують між собою в умовах закулісної боротьби, і лише при певній кризі цієї владної структури на поверх­ню спливає справжній стан її міжкланових відносин. В умо­вах недорозвинутості політики як діяльності, незрілих форм цивілізованої партійної конкуренції і громадської активності, посиленої олігархізації всіх політичних структур домінують олігархічні, а не демократичні джерела форму­вання і розподілу влади.