Реферат: Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії

політичну6 державні й політичні діячі;

господарську: підприємці, менеджери;

духовно-інтелектуальну: вчені, митці, духовенство;

партійну;

адміністративну;

воєнну;

ідеологічну.

За критерієм добору К. Мангайм та Р. Даль виділили такі історичні типи еліт:

еліта за кров’ю – аристократи, патриції. Їх становище визначалося як авторитетом, так і багатство. Це еліта аграрної стадії;

еліта за багатством («грошові мішки»). Це підприємці – представники великого бізнесу, які мають гроші, але не мають престижу. Це еліта індустріальної стадії;

еліта за інтелектуальною продуктивністю (експлебеї). Її головна, визначальна риса – не походження і не багатство, а високий соціальний престиж і популярність.

За статусом у політичній системі суспільства розрізняють: - правлячу еліту, яка здійснює владу;

Конреліту, яка протистоїть правлячій та намагається відібрати у неї владу.

У структурі правлячої еліти виділяють:

політичне керівництво (виступає носієм владних функцій). Та частина правлячої еліти, яка приймає владні рішення. Оскільки за ієрархією вона знаходиться найвище. За тією ознакою її ще називають високою чи верхнім ешелоном;

бюрократичну еліту. Це управлінський апарат, за ієрархією управлінський бюрократичний апарат включає в себе середній і нижній ешелони влади. Середній ешелон певним чином впливає на прийняття рішень політичним керівництвом. Проте у прийнятті рішень має, так би мовити, дорадчий голос. Його головною функцією є збір інформації про стан справ у суспільстві. На основі цієї інформації політичне керівництво і приймає політичне рішення. Наступною функцією бюрократичної еліти середнього і нижнього рівня є втілення, виконання прийнятих політичних рішень;

комутаційну та ідеологічну еліту. Її завдання полягає у згуртуванні народу навколо втілення політичних рішень прийнятих політичним керівництвом.

З огляду на підтримку народу, правлячу еліту розглядають як легітимну чи нелегітимну. За умови, що вона користується підтримкою народу, її називають легітимною. Якщо ж еліта утвердилася, опираючись на державно-адміністративні важелі, військову силу, застосувала фальсифікацію у ході виборів, тому еліту називають нелегітимною.

За шляхами формування розглядають еліту відкритого і закритого типів.

Еліта відкритого типу характеризується демократизмом, раціоналізмом, критичністю мислення, толерантністю, здатністю до компромісу, тісними стосунками з виборцями. Для цього типу характерна як горизонтальна, так і вертикальна мобільність. Представниками цієї еліти найбільше ціниться фаховість високі моральні якості здатність оперативно й ефективно вирішувати справи обов’язково у рамках закону та моральних норм.

Даний тип еліти формується за допомогою «антрепренерської системи» ( від франц. еrtrepreneur - підприємець). Її характерними рисами є відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на вищі посади. Добір нових членів здійснюється на конкурентній основі, за чітко визначеними і не чисельними критеріями. Разом з тим, ця система передбачає найширше коло виборців.

Еліта закритого типу характеризується авторитаризмом, магізмом, догматизмом, нетерпимістю не сприйняттям альтернативної точки зору, нездатністю до компромісу, розривом зв’язків з виборцями. Для цього типу характерна насамперед горизонтальна мобільність. Головною «чеснотою» цієї еліти є особиста відданість керівництву, провідному угрупуванню, готовність порушити моральну норму, закон заради корпоративних інтересів.

Еліта закритого типу формується за допомогою «системи гільдій» ( від нім. gilade – корпорація, об’єднання). Її характерними рисами є закритість. Нові претенденти відбираються з нижчих прошарків самої еліти, а не народу. Для відбору характерні численні формальні вимоги. Суб’єктами відбору виступають не широкі народні маси, а вище керівництво чи й сам керівник. Тому головним засобом відбору тут є призначення, кооптація.

Політичне лідерство

Політичного лідера (з англійської-провідника) ми визначаємо як учасника політичного життя, що прагне і здатний консолідувати зусилля оточення і активно виливати на нього заради досягнення визначеної мети. Народження політичного лідера починається з того моменту, коли його соціальний досвід, помножений на неординарні особистісні якості, дозволяє зробити йому для себе важливий висновок, немовби кажучи собі: “Я знаю суть проблеми, що настала перед нами, бачу шляхи її вирішення. Те, що я пропоную, сприймається людьми. Мене підтримують, я можу очолити людей у їх прагненні досягнути мети.” Такий початковий момент самооцінки є, без сумніву, необхідним, але далеко не достатнім. Зрештою, така самооцінка може бути наслідком банального психологічного розладу.

Для з’ясування сутності політичного лідерства насамперед підкреслимо, що справжній політичний лідер розпочинається там де з’являється професійне політичне мислення. де політик ставить під сумнів можливості свого здорового глузду і покладається на спеціальні, цілеспрямовані на знання як результат наукового підходу до суспільства.

Принципово важливим є також з’ясування питання про роль і місце лідера в системі політичних відносин суспільства. Тут політичний лідер може виступати як в ролі суб’єкта, так і об’єкта політичного процесу.

Суб’єктом тому, що за своїми якостями і в результаті добровільного вибору людини він очолює соціально-політичні рухи з метою реалізації інтересів конституєнтів (прихильників виборців). Заради цього лідерові, надаються владні повноваження. За їх допомогою він спрямовує зусилля, волю, інтелект людей, оперує суспільними ресурсами.

Разом з тим, політичний лідер – це не якась ізольована, абсолютно автономна фігура, що здіймається над суспільством. Він є одночасно і об’єктом політики. У вирішенні тих, чи інших проблем він завжди відчуває вплив і тиск різних зацікавлених сторін. Займаючи певну посаду він, в умовах формальних механізмів здійснення влади, потрапляє до системи владних відносин з усім комплексом противаг і балансів.