Реферат: Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії

У ставленні до конкурента справжній політичний лідер демократичного суспільства має керуватися презумпцією суспільно–політичної корисності будь-якого суб’єкта політики, якщо не доведена його некомпетентність чи злочинність. Це, зрештою, працює на лідера. Адже ставлячись до опонента та його критики з мужністю й терпимістю, він зможе подивитися на себе ніби збоку, використати інтелектуальні напрацювання своїх опонентів, використати їх інтелект собі на користь; використати конструктивну критику, щоб відкоригувати свій політичний курс відповідно до і таким чином зміцнити своє становище.

Значущою вимогою до політичного лідера є наявність почуття політичного часу. Уже у XIX ст. політологи усвідомило, що «королем політики» є компроміс. Але якщо політичний лідер іде на компроміс передчасно, він втрачає авторитет;якщо ж запізно – втрачає ініціативу, і в обох випадках втрачає лідерство.

Функції політичного лідерства

Провідні ознаки підпорядковані функціям політичного лідара:

консолідування громадян навколо спільних цілей і цінностей;

визначення та прийняття оптимальних політичних рішень;

соціальний патронаж, тобто заступництво, протегування, захист мас від беззаконня, бюрократії тощо;

забезпечення, політичного, інформаційного, емоційного зв’язку влади та мас;укорінення у свідомості мас оптимізму, надихання на досягнення проголошення цілей.

Типологія політичного лідерства

Лідерство – багатогранне поняття. Розглядаючи його прояви, слід брати до уваги:

1. Характер самого лідера.

2. Властивості його конституентів.

3.Взаємозв’язок між лідером і його конституентами.

Контекст чи конкретну ситуацію, у яких лідерство здійснюється.

Ці чотири умови безпосередньо відображені у вигляді чотирьох узагальнених образів лідерства.

Лідера – прапороносця вирізняє власне бачення дійсності. Він визначає цілі, вказує напрями і засоби, веде за собою і особистим прикладом запалює послідовників. Для розуміння цієї форми лідерства необхідно знати особисті якості людини, яка очолює своїх прибічників. Лідер - прапороносець визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.

Лідер-служитель (комівояжер) – це той політик, який прагне виступати у ролі виразника інтересів своїх прихильників. Саме їх бажання він відображає і діє від їх імені. На практиці лідери такого типу керуються тим, що очікують, у що вірять і чого потребують їх виборці. Виборці формують ті завдання, які стають центральними для лідера.

Для лідера-торгівця важливе вміння переконати. Завдяки йому конституанти «керують» його плани чи ідеї, залучаються до їх здійснення. У даному випадку лідерство ґрунтується на взаємо відносинах, які лідер встановлює зі своїми виборцями. Особливого значення набуває спроможність самого лідера і та стратегія, до якої він звертається, щоб досягти підтримки своєї політики та її здійснення.

Лідери-пожежники займаються тушінням пожежі, тобто реагують на ті проблеми, які життя висовує їх конституантам. Такі лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми. Нагальні вимоги моменту визначають їх дії.

М. Вебер виводив типи політичного лідерства із типів легітимної влади (правління), давши картину історичної еволюції політичного лідерства:

– Традиційний лідер ґрунтується як на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки існувала завжди і освячена традицією. Такий лідер сприймається як ланка зв’язку між світом земним і космосом, тому мусить правити лише згідно традиції. Якщо порушує традицію то значить він шкодить суспільству і мусить втратити лідерство (“несе відповідальність перед світовим порядком”).

Харизматичний лідер (від гр. Charisma – милість, благодать, винятковий талант, божий дар). Це лідер, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, непогрішимість, святість.(“несе відповідальність перед Богом”).

Лідер демократичного суспільства. Опирається на якісь соціально політичні сили, та здатний вести інтелектуальне змагання, здійснювати свої функції в межах права, запроваджувати і втілювати соціально значущі програми.(“несе відповідальність перед виборцями”)

За провідницькою спроможністю серед наших лідерів чітко виділяється три типи: лідер–фікція, лідер–функція та лідер–особистість.

Лідер–фікція – це людина, яка цілком випадково, внаслідок збігу обставин, опинилася на місці провідника, але не мала і не набула в процесі боротьби необхідних для провідника якостей. Частина з них, зіткнувшись із конкретними завданнями, показала свою цілковиту неспроможність і була відсіяна, змінена. Але деякі і досі залишаються в політичному проводі. Це передусім ті, що в умовах гострого дефіциту кадрів потрапили в депутати різного рангу та на керівні посади в структурах управління.

Свою неспроможність вони компенсують по-різному. Передусім і найчастіше – крайнім радикалізмом. Весь час намагаються “забігти вперед”, пропонуючи найбільш революційні рішення чи проголошують правильні, але невчасні лозунги. І те і друге шкодить справі, але дають можливість зберегти імідж борця.

В іншому випадку, такі люди безоглядно підтримують свого зверхника – але тільки доти, доки він зберігає міцні позиції. До певного часу, це слухняні й самовіддані виконавці, вони не допускають жодної критики свого вождя. Покидають, а то й зраджують його лише тоді, коли є можливість переметнутися до іншого: як омела, вони можуть жити, тільки паразитуючи на чужому стовбурі.

І третій варіант її поведінки лідера фікції – дія за принципом “не висовуйся”. Потреба самозбереження загострила їх політичне чуття, і вони завжди намагаються не ризикувати. При всіх голосуваннях, блокуваннях тощо – вони завжди з більшістю, чим забезпечують даному рішенню престиж переконливості, правильності, демократичності. Їх улюблений та універсальний прийом перед критикою – патетично–надривне: “Тепер я поганий! А де ви були, як ми починали?!” .

Лідер–функція - це тип провідника, який проявив себе на певному відрізку боротьби, переважно початковому, де передусім потрібна була сміливість, особистий приклад, самопожертва. Але змінювалися умови й завдання, потрібна була здатність виконувати нові функції. Якщо такому лідерові пощастило і він зайнявся справою посильною, то обмеженість його можливостей не кидається у вічі, ні не шкодить справі. Але частіше лідер–функція щиро вважає, що його явна функціональна неспроможність, відсутність у нього необхідних якостей цілком компенсується його безсумнівними, хоч і минулими заслугами.