Реферат: Політика як суспільне явище

Поняття "політика" трактують, використовують і характеризують па практиці надто неоднозначно, що спонукає охарактеризувати бодай кілька основних його визначень виходячи з того, що розуміли під цим поняттям раніше і яким змістом воно наповнене нині.

Власне термін (як означення явища) "політика" свого часу поширився під впливом однойменного трактату великого філософа Аристотеля, де узагальнюються проблеми розвитку давньогрецької держави, правлінь і урядів.

Тут важливо ось що. З одного боку, політика визначається як вид практичної діяльності (дії парламенту, уряду, інших структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управління або на державну владу тощо. З іншого боку, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, що реалізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому коли говорять про політику тієї чи іншої президентської адміністрації, скажімо, у сфері екології чи підтримки власного товаровиробника, йдеться саме про цей випадок використання терміна "політика".

Слово "політика" з давньогрецької означає мистецтво управління державою, тобто певний спосіб реалізації цілей держави як на власній її території, так і поза її межами. У такому значенні розглядали здебіл і. шого політику давньогрецькі філософи, зокрема й Аристотель.

Загалом під поняттям "політика" у щонайширшому значенні розуміють "практичну діяльність держави, партій, класів із здійснений ІИ робленого курсу і досягнення поставлених цілей, що визначанні,, корінними інтересами".

Однак таке визначення політики надто загальне, воно враховує основну її суть, але недостатньо характеризує складові й особливості політики.

Політику як феномен, суспільне явище можна розглядати насамперед як специфічну сферу людської діяльності. Це так званий загальнонауковий підхід, який має право на існування хоча б тому, що політика стосується життя фактично кожного громадянина.

Політика — це спрямування або своєрідний спосіб діяльності. І якщо розглядати її в цьому аспекті, то це буде буденно-публіцистичний підхід.

Марксистська доктрина розглядає політику як діяльність, пов'язану з конкретними відносинами станів, націй, класів, суспільних груп. Досить часто політику розглядають з позицій етичного розуміння її суті й особливостей прояву.

Існує і так зване ціннісно-нейтральне розуміння політики. Серед усіх підходів до тлумачення політики її досить часто розглядають саме з урахуванням того, що вона пов'язана з функціонуванням урядових структур і діяльністю людей, які безпосередньо займаються управлінням. Останній підхід називають формально-інсти-туціональною доктриною.

Якщо певною мірою узагальнювати, то варто звернути увагу на те, що загалом можна виокремити два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку — це заняття малодостойне і цинічне, з іншого — високоморальне і творче, притаманне "справжнім аристократам духу" (змістова характеристика поняття). У такому контексті політика є філософською категорією з особливістю свого морального окрасу, тобто духовно-моральною сутністю.

З функціонального погляду виокремлюють також два підходи до тлумачення поняття "політика": це спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага і справедливості.

Поняття і сутнісну характеристику терміна "політика" не можна усвідомити без урахування поглядів на цей феномен насамперед філософів. При цьому аналіз поглядів мислителів минулого і сучасних дослідників засвідчує, що розмежування поглядів на термін "політика" з'явилося водночас з появою цього терміна. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної природи політики. Розбіжності ж почалися з неоднакового оцінювання можливості інтегрування егоїстичних натур окремих індивідів в ім'я інтересів більшості.

Логічно стверджувати також, що політика — це особливий, специфічний вид діяльності людей, спрямованої на забезпечення практичної організації суспільства. Іншими словами, політика дає суспільству його структури, форми, створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію й дає змогу людям адаптуватися в умовах, що змінюються у часі й просторі. Нагадаємо ще раз, що політика — це особливий вид діяльності, пов'язаний з владою, і насамперед з державою.

Політика — це й певний тип відносин між державою і суспільством, соціальною групою, особою; між державою і різними соціально-політичними силами, організаціями, інститутами. Політика в такому визначенні має сенс, оскільки вона найвиразніше виявляє інтереси класів, соціальних груп та індивідів, їх зіткнення, а взаємодія відбувається на грунті того чи іншого співвідношення соціальних сил. Відтак без перебільшення можна сказати, що політика — це найди-намічніша сфера суспільної системи.

Окремі автори (Ж. Бюрдо, П. Бро та ін.) пропонують при поясненні феномену "політика" спиратися на відмінність у граматичному роді:

• у чоловічому роді слово "політика" має означати комплекс правил, що забезпечують єдність і непорушність певного соціального простору з його, зрозуміло, конфліктністю, суперечностями, неоднорідністю;

• у жіночому роді слово "політика" означає своєрідну арену, де зустрічаються, змагаючись при цьому між собою за владу, окремі діячі та угруповання.

Політика як суспільне явище розглядається й так:

• як один з різновидів громадської діяльності, що має свої цілі та специфічні правила здійснення;

• як універсальне явище, яке не лише притаманне будь-якому суспільству, а й без якого суспільство об'єктивно не може існувати.

Політика як термін, поняття мас різні визначення навіть у конкретній мові. Так, в англійській, яка на відміну, скажімо, від французької вважається більш прагматичною мовою, є два основних визначення:

• під політикою розуміють результати дії уряду, владних структур, окремих політиків (наприклад, "політика України", "політика Кабінету Міністрів України", "політика Л.Д. Кучми" та ін.);

• політика передусім означає процес, пов'язаний із завоюванням і реалізацією державної влади у конкретному суспільстві (наприклад, «політична стратегія "Руху"»).

Розгляд політики саме як царини людської діяльності визначається, своєю чергою, марксистською і формально-інституціональною доктринами, які й нині є провідними, домінуючими у політологічній науці.

Марксистська доктрина інтерпретує політику як сферу діяльності, пов'язану з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин — виборювання, утримання і використання державної влади. Ці процеси треба вивчати окремо і детально.

Формально-інституціональна доктрина інтерпретує державу в категоріях діяльності уряду, урядових установ та осіб, які здійснюють урядові функції. Отже, в цьому разі під політикою розуміють характер, принципи організації роботи і функції держави та її урядових структур, які реалізують через державу свою владу. Інакше кажучи, йдеться про так звану прикладну політику.

У структурі політики виокремлюють такі основні складові:

• політичний інтерес. Зрозуміло, що він є тією внутрішньою силою, стимулом до політичної поведінки і діяльності, без якої політика неможлива. Інтерес спонукає до постановки людиною конкретних цілей і завдань, а також до діяльності з метою досягнення таких цілей і завдань;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--