Реферат: Політика як суспільне явище

Політична система завжди має свою структуру, до якої входять держава та її органи, політичні партії, суспільні організації та рухи, інші об'єднання громадян у поєднанні з нормативно-правовою основою і політичною ідеологією.

У практичній політичній діяльності кожний з названих компонентів реалізує свої цілі, завдання і функції, використовує власні специфічні методи, форми і засоби.

Отже, політична система є субсистемою (елементом) суспільної системи. Остання створює основу для існування політичної системи, визначає спосіб її формування і функціонування. Саме суспільна система визначає основні характеристики політичної системи, сфери її функціонування, можливості вирішення політичними засобами основних проблем суспільного життя.

Політичні системи не є сталими. Вони постійно розвиваються, а то й радикально трансформуються. Розвиток суспільної системи, еволюція суспільних відносин та інститутів сприяє перетворенням у політичній системі, виникненню нових інститутів, механізмів, "правил гри". Елементи політичної системи, своєю чергою, впливають на економіку, культуру, ідеологію суспільства, а відтак і на функціонування суспільної системи.

У політологічних дослідженнях існує проблема типологізації політичних систем, кожна з яких по-своєму унікальна і специфічна. Розглянемо окремі особливості цього процесу.

Однією з перших спроб здійснити такий порівняльний аналіз була типологізація Платона, який виокремив монархію і тиранію, аристократію і олігархію, а також демократію. Показово, що антиподом демократії він назвав тиранію, вважаючи її найгіршою формою правління, а серед усіх форм правління найкращою, на його думку, є демократія.

Аристотель, розвиваючи ідеї Платона, запропонував два основні критерії оцінювання політичних систем: коли можновладці керують в інтересах усіх і коли вони керують виключно у власних інтересах. У першому випадку він виокремив монархію і аристократію, у другому — тиранію, олігархію і демократію.

Глибше дослідив цю проблему М. Вебер. Він класифікував системи залежно від того, як урядовці можуть претендувати на легітимність свого правління, а члени системи — прийняти їх на основі традицій, харизм і етатизму.

Існують й інші особливості типологізації політичних систем. Так, виокремлюють англо-американську, континентальноєвропейську, тоталітарну і доіндустріальні системи. Дж. Коулмен виокремлює конкурентну, напівконкурентну і авторитарну системи, а Д. Ептер—диктаторську, олігархічну, опосередковано-представницьку і пряму представницьку системи та ін.

К. Гаджієв, зокрема, запропонував, окрім іншого, враховувати однолінійну типологію, яка є досить оригінальною. На його думку, з політичного погляду у плані спрямованості, механізму соціального стану громадян існують такі політичні системи:

•рабовласницькі — феодальні — капіталістичні;

•патріархальні, традиціоналістські — раціоналістські;

•колективістські — індивідуалістські;

•диктаторські — ліберальні;

•тоталітарні — демократичні.

У такій класифікації політичних систем враховується співвідношення різних типів типологізації на кшталт: демократія—унітаризм; тоталітаризм — феодалізм; демократія — феодалізм тощо.

У першому випадку йдеться про типи політичних систем, у другому — про типи політичних режимів, у третьому — про форми державно-адміністративного устрою.

Формою організації і функціонування будь-якої політичної системи є певний політичний режим, тобто конкретні процедури і способи організації влади, її установ, організації самоврядування, система ухвалення й забезпечення реалізації рішень та ін.

Політичні режими різняться критеріями співвідношення та взаємодії держави і громадянського суспільства:

• способом формування органів влади;

• співвідношенням законодавчої і судової влад;

• співвідношенням центральної і регіональної влад та місцевого самоврядування;

• становищем і роллю елементів і структур громадянського суспільства (громадян, їх груп, громадських організацій і партій);

• правовою системою, її особливостями і характером;

• співвідношенням правових, соціальних і психічних регуляторів суспільного життя;

• рівнем соціально-економічного розвитку;

• політико-психологічною культурою;

• рівнем політичної стабілізації суспільства;

• характером реалізації силових функцій держави тощо.