Реферат: Політики і політичні лідери: особливості типологізації

Найголовнішою серед численних потреб людини є потреба влади і слави. При цьому зажити слави досить легко, якщо здобути владу. Бажання влади постає, як правило, у двох основних формах:

•експлікативне — притаманне не всім, а лише лідерам;

•імплікативне — властиве тим, хто йде разом, поруч, за лідером, очікуючи, що в разі його перемоги, перемоги його групи і їм дістанеться частка влади.

Боротьба за владу — одвічне явище, як і нерівність у її розподілі. Політиками, звичайно, не народжуються, ними стають. І хоча певних вроджених якостей характеру не можна не враховувати, для того щоб стати справжнім політиком, потрібно цьому вчитися, працювати над собою, самовдосконалюватися. Інакше кажучи, лідер повинен мати відповідні психологічні, соціально-політичні особливості, риси, досвід. М. Вебер виокремлює серед них три основних: пристрасть (самовідданість справі); почуття відповідальності; окомір (дистанція стосовно людей і речей).

М. Вебер запропонував таку типологізацію політичного лідерства:

• лідерство, властиве традиційному правлінню. Таке лідерство спостерігається там, де впродовж тривалого часу є незмінними традиційні суспільні норми, де громадяни вірять у законність існуючої влади, тим більше, коли така влада існує тривалий час;

• харизматичне лідерство. Це лідери з винятковими якостями. їм майже сліпо вірять усі і слідують за ними. Це лідери-"напівбо-ги", які виконують "виняткову місію";

• легітимне лідерство. Такий лідер обирається шляхом досконалих виборчих процедур, а потім його діяльність суттєво підсилюється повноваженнями, що йому надаються, у тому числі і винятковими. Легітимне лідерство доцільне і результативне, якщо існує дієвий механізм підконтрольності діяльності лідера тим, хто привів його до влади.

Досить своєрідною і загалом об'єктивною є типологізація політичних лідерів, яку пропонує О. Петрунько; він виокремлює такі їх групи:

• лідери-демократи, здатні мислити по-новому, активно рухати ринкові реформи;

• лідери жорстокої руки, амбітні, авторитетні, своєрідні політи-ки-диктатори;

• професійні політики, що мають досить високі ділові якості, прагматично і патріотично налаштовані;

• політики, які свого часу заявили про себе досить відчутно, але потім за різних обставин змушені були перейти на "другі ролі";

• так звані червоні політики, що символізують собою минулі комуністичні, соціалістичні порядки;

• політики — "головні виконавці", що "роблять реальну політику".

Відома психологічна концепція лідерства французької школи (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм та ін.) базується головним чином на суто людських особистісних рисах, які є базисними для поведінки конкретної особи.

Варто зазначити, що методологічні засади згаданої концепції в колишньому СРСР практично не визнавалися. Нині ситуація в цьому плані змінилася, і не лише в Україні.

Останнім часом багато публікацій щодо саме психологічних аспектів лідерства з'явилося в російській політології (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, Д. Волкогонов, М. Ільїн, Б. Коваль, В. Соловйов, І. Клепіков та ін.). Російські політологи розробили соціально-психологічну типологію лідерства, беручи за основу такі головні його ознаки:

• історизм, тобто тип лідерства, який значною мірою залежить від характеру епохи;

• масштабність — йдеться про поділ лідерів на загальнонаціональних, регіональних, певного класу, групи;

• класовість — виходять з того, інтереси якого класу, соціальної групи обстоює лідер;

• ставлення до існуючого устрою, організації — функціональний, стабілізуючий, дисфункціональний лідер;

• здатність — людина стала лідером завдяки своїм якостям чи внаслідок певних обставин;

• ініціативність — здатність лідера продовжувати почату справу.

Процес вивчення політичного лідерства як одного з найважливіших і найскладніших феноменів потребує ретельнішого дослідження. У цьому контексті глобальні події 1989-1991 рр. в Україні поки що залишилися без серйозного наукового аналізу.

Серед значної кількості лідерів у будь-якій країні домінуючу роль все ж відіграють політичні лідери як люди, що мають значно більшу порівняно з іншими політиками підготовленість, досвід, мають реальну владу, завдяки якій здійснюють легітимний вплив на певну, а то й більшу частину суспільства. При цьому тисячі співгромадян добровільно, з відповідними сподіваннями і бажаннями делегують політичним лідерам свої політико-владні повноваження. Такими лідерами є державні діячі, керівники політичних партій, об'єднань, громадських організацій, блоків тощо.

Можна, звичайно, навести приклади іншої типологізації політичних лідерів. Так, український соціолог П. Фролов поділяє політичних лідерів за таким принципом: вища посадова особа; військовий високого рангу; впливовий підприємець; меценат; профспілковий лідер; господарник; людина з низів; член певної партії; професіонал.

Серед класифікацій лідерства найприйнятнішою, на нашу думку, є така:

• традиційний лідер. В основі поведінки, діяльності такого лідера закладена релігія і слідування традиціям, звичаям. Прикладом тут можуть бути вожді племен, шамани, монархи, що успадковують владу;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--