Риторично-образні особливості проповідей Кирила Тур o вського

Анотація

У даній роботі окреслено основні риторично-образні характеристики проповідей відомого середньовічного церковного діяча і письменника Кирила Турoвського. Зокрема, проаналізовано вживані ним стилістичні засоби та риторичні прийоми, структурно-ритмічні особливості текстів та засоби впливу на аудиторію.

Реферат виконано з курсу “Давня українська література” і здано на кафедру філології Національного університету “Києво-Могилянська Академія” у 2002 р. Керівник – Павленко Ганна Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент.

ЗМІСТ

Вступ. Літературно-ораторська спадщина Кирила Туровського

1 Особливості риторської майстерності Кирила Туровського

2 Багатство стилістичних засобів та прийомів

3 Вживання риторичних прийомів

4 Ораторський ритм

5 Драматизація

6 Зверненість на слухача

Висновки

Список використаних джерел

Вступ. Літературно-ораторська спадщина Кирила Туровського

Видатний діяч церкви, відомий письменник Кирило Туровський був найталановитішим проповідником, а може й найбільшим письменником старої літератури. Він походив з заможної родини столиці невеликого Турівського князівства, м. Турова. Народився, мабуть, десь 1130-40 рр. Походячи з Турова, що лежить на українсько-білоруській межі, вихованням та стилем своїх творів Кирило, безумовно, належить Києву. Одначе, білоруси мають теж підстави вважати його своїм старим письменником. Де виголошено його проповіді, невідомо.[1]

Кирило Туровський зробив значний внесок у справу поширення євангельських ідей. У молодому віці Кирило ознайомився з перекладним візантійсько-болгарським письменством, насамперед з Біблією. Кирило постригся в ченці, в пошуках духовного прозріння та осягнення вищих божественних істин віддався постові й молитві. Його „Житіє" підкреслює його богословську освіту та його аскетизм. Вступивши в молодих роках до монастиря, Кирило вже тоді уславився як письменник. Освіта й аскетизм привернули до нього увагу мешканців Турова, які обрали його туровським єпископом між 1157 і 1169 рр.[2]

До цього часу належать деякі його твори, втрачені листи до князя Андрія Боголюбського, проповіді, молитви та богослужбові твори. Кирилові проповіді зустрічаємо в збірниках поруч із проповідями великих проповідників грецької церкви.[3]

Вісім проповідей, що належать Кирилові, присвячені недільним святам восьми Великодніх тижнів, починаючи з „вербної неділі".

Описуючи врочистий вхід Христа в Єрусалим, Кирило закликає слухачів приготуватися до духовної зустрічі Христа. Вхід Господній до Єрусалиму символічно витлумачено як духовне прийняття Христа до „світлиці душі".

Проповідь на „анти-пасху" (Хомина неділя) поєднує широке порівняння весни в природі та Великодня з розмовою апостола Хоми з Христом.

Дальша проповідь починається зі зворушливого „плачу" Богородиці коло хреста. На допомогу їй приходить Йосип Ариматейський, якому вдається випросити в Пілата тіло Христове і поховати його теж з „плачем".

Далі оповідається про мироносиць, до яких звертається з промовою ангел. Закінчується „Слово" похвалою-акафистом Йосипові. Далі в „Слові" оповідається про зцілення „розслабленого" в купелі Силоамській. Оповідь ведеться в формі діалогічній — Христос розмовляє з немічним, а той — з „книжниками".

Інші проповіді, також спираючись на євангельські оповідання, подають їх символічне витлумачення, зосереджуючи увагу переважно на церковній науці про Христа. Останнє „Слово" Кирила присвячене протиаріанському соборові. Отців собору тут порівняно з вояками. Закінчується проповідь довгою похвалою-акафистом отцям собору.

1 Особливості риторської майстерності Кирила Туровського

Кирило Туровський — блискучий оратор і представник урочистого й учительного красномовства на Русі.[4] Він закликав письменника й оратора (літописця й піснетворця) уважно вивчати й вслухатися у те, що відбулося, прикрашати діяння героїв відповідними словами: “прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають”[5] .

Загальні думки проповідей Кирила нагадують думки деяких класичних зразків грецької проповіді. Доведено, що проповіді Кирила складені за грецькими зразками. Для кожної з своїх перших 7-ми проповідей Кирило вибрав здебільшого по дві-три перекладені грецькі проповіді, з яких він бере провідні думки, іноді й головні образи. Для останньої проповіді (собор святих отців) він користувався оригіналом якогось грецького історичного твору.

Але Кирило не обмежився роллю простого компілятора, своє завдання він, очевидно, бачив у літературній обробці матеріалу. Він поширює або скорочує свої взірці, єднає їх в органічну цілість та прикрашує думки грецької проповіді такими риторичними прикрасами, які краще промовляють до розуму та серця його слухачів. Як письменник та оратор він вступає в мистецьке змагання зі своїми великими попередниками і виходить із цього важкого завдання переможцем. Не дарма його проповіді знаходили місце в збірниках (таких, як „Торжественник") протягом століть, поруч із найкращими зразками святоотецького ораторського мистецтва.

2 Багатство стилістичних засобів та прийомів

Як зазначає Дмитро Чижевський [8:141-142], улюбленим стилістичним засобом Кирила є розвинуті антитези — протиставлення. Ця риса мови допомагає слухачам краще тримати зміст проповідей у пам'яті. Здебільшого це протиставлення людської та божеської природи в Христі. Ось як Кирило розвиває протиставлення:

„Пан наш Ісус Христос розп'ятий як людина,—

але як Бог — сонце затьмарив

Місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі.

Як людина, він крикнув та віддав дух,—

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--