Реферат: Риторично-образні особливості проповідей Кирила Турoвського

прокаженныа очисти,

слукыя исправи,

глухіа и нѣмьіа добрѣ слышаща и глаголивы сътвори,

сухорукыа укрѣпи, 6ѣсы отъ человѣкъ прогна, слѣпыа просвети..."

Подібна ритміка зустрічається також у „похвалах", зокрема, коли їх витримано в стилі акафистів, та навіть у нападах на „єретика" Арія:

„слыши, Аріе,

нечистива душе,

безглавный звѣрю,

окаянный человѣче,

новый Каине,

вторый Іюда,

плотяный дѣмоне..." (і т. д.— усього 16 речень).

Ритмізовані рядки іноді й римуються, мабуть, лише випадково (обхожу:: послужу і т.п.). Відсутність алітерацій надає мові плавності та мелодійності.

Проте вся риторична будова його проповідей виходить з традиції „високого стилю" грецької проповіді.[12] Можна було б думати про „плачі", як відгук голосінь народних, але вони, як правило, літературного походження, народившись під впливом апокрифічної „Євангелії Іакова". Зустрічаємо в Кирила також сліди інших апокрифів, зокрема, „Никодимової Євангелії"; в згадці про „рукописання Адамове", про „плач Єви", вигнаної з раю, можемо бачити зв'язок з апокрифами „Життя Адамове" та „Плач Єви" тощо. Ритміка проповідей Кирила близька до ритміки церковних співів та молитов.

5 Драматизація

Улюбленим композиційним засобом Кирила є „драматизація"[13] викладу: він змушує учасників подій євангельської історії виголошувати промови, вести розмови один з одним. Вимагаючи неабиякого ораторського вміння від проповідника, такі проповіді були живішими та емоційно більш вражаючими.

До кращих зразків „драматизації" в проповідях Кирила належать зворушливі „плачі" Богоматері коло хреста або Йосипа Ариматейського над гробом Христовим.

Кирило Туровський описує складні душевні переживання, передає глибокі почуття болю й жалю. В його творі, писав Михайло Возняк, ми не знаходимо звичайного переказу євангельського сюжету, Кирило драматизує євангельський текст, “прикрашає паралелізмом і антитезою, уособленням уявних понять, барвистими порівняннями, символами, поетичними картинами й пересипає його притчами, приповідками та загадками. Популярність цього твору була обумовлена близькістю його до традиції народних плачів, що робило його зрозумілим для найширшої аудиторії. В наступні століття цей жанр знайде продовження і розвиток у поетичних творах-ляментах (плачах) та віршах на похорон, які збережуть для нащадків не лише емоційно-психологічні настрої авторів, а й значну історико-біографічну інформацію.[14]

Йосип з Ариматеї приходить до хреста Спасителя і застає під ним Богородицю з євангелістом Іваном. Він стоїть здалека та слухає її болючий плач:

Твар болізнує зо мною, сину, видячи твоє неправедне умертвленіє![15]
Горе мені, чадо, мій світе і творче тварям,	анафора, метафора
що нині оплакати мені?
чи заушенія, чи за ланиту ударенія
і по плечам бієнія,
узи темниці і заплевання святого твого лиця,
що воно від беззаконних за благо прияло?
Горе мені, сине, неповинний ти був поруганий і на хресті вкусив смерть.	анафора метафора
Як тебе терном вінчали
і жовчею з оцтом напоїли
і ще й пречисті ребра копієм пробили!	епітет
Ужаснулося небо і земля трепеще,	персоніфікація
юдейського не терплячи дерзновення.
Сонце померкло і каміння розпалось,
жидівське окаменіння являючи.
Виджу тебе, миле чадо моє, на хресті нагого висящего,
бездушного, беззрачного, не імущого виду ні доброти,
і гірко уязвляюся душею,	метафора
і хотіла б з тобою умерти,
не терплю бо бездушним тебе видіти.
Радость мене відтепер ані доторкнеться,
бо світ мій, надія і життя, син і Бог, на древі угас!	метафора
Де ж, чадо, благовіствування,
що мені Гавриіл глаголав:
Радуйся обрадована,
з тобою Господь!
Царем тебе і сином вишняго називала,
спаса мирові,
животворця всім,
гріхів потребителя.
Нині ж бачу тебе як злодія,	порівняння
між двома повішеного розбійниками,
і копієм в ребро прободеного мерця,
і через се гірко знемагаю,
не хочу жити,
але випередити тебе в аді,—
нині мого чаяння,
радости й веселія
позбавлена я!
Горе мені! дивним породом я не боліла так, як нині, владико!	анафора
Ростерзуюсь утробою, видячи тіло твоє прибите до древа!	метафора
Преславне було твоє рождество, Ісусе,	епітет
і нині страшне умертвлення!
Один з незасіяної пройшов ти утроби,
цілими печаті зберіг мого дівства,	метафора
і матір’ю мене свого воплощения показав
і знов дівою заховав!
Знаю твоє за Адама постраждання,
але ридаю, душевною обнята горестю,	метафора
дивуючись твого таїнства глибині.
Слухайте небеса,	персофініфікація
і море з землею почуйте моїх сліз ридання!	метафора
От творець ваш від священиків страсть приймає.
Один праведний за грішників і беззаконників убитий!
Днесь постигло мене Симеонове прореченнє —
Копіє мою нині проходить душу,	метафора
Твоє від воїнів видячи поругання!
Горе мені, кого до плачу призву,	анафора
чи з ким сліз моїх розлию потоки?
Всі тебе зоставили, родичі і друзі,
Твоїх, Христе, уживши собі чудес!
Де сих сімдестьох учеників,	риторичне питання
або де верховні апостоли?
Один тебе лестю фарисеям предав,	антитеза
інший, зі страху, перед архієреями з клятвою одвергся:
— Не знаю тебе, чоловіка!
Одна я. Боже мій, раба твоя, ридаючи предстою
з хранителем твоїх слів,— улюбленим наперсником.
Горе мені, Ісусе,	анафора
дороге мені ім’я!
Як стоїть земля,	риторичне питання
чуючи тебе на собі на хресті висящего,
що на водах її [землю] з початку оснував,
що многих сліпців просвітив
і мертвих словом воскресив —
твого божества мановенням!
Прийдіть, видьте божого суду таїнство —
Як все ожививший проклятою умертвився смертю!	антитеза

Подібне й голосіння Йосипа Ариматейського над тілом Христа при похороні:[16]

„Сонце незахідне, Христе, творче всього і Пане створіння! Як доторкнуся до найчистішого тіла Твого, якого не торкаються й небесні сили, що служать Тобі з страхом? Яким серпанком огорну Тебе, що огортаєш туманами землю та покриваєш небо хмарами?

Які пахощі виллю на Твоє святе тіло, якому дари з пахощами приносили перські царі?..

Яких надгробних пісень заспіваю з нагоди Твоєї смерті, Тобі, якому в небесах невпинно серафими співають ?"

Йосип звертається з промовою до Пілата, випрошуючи в нього тіло Христове; Христос розмовляє з невірним Хомою: ангел звертається до мироносиць. Форму розмови має проповідь про розслабленого. Христос питає його, як і в Євангелії, чи хоче він бути здоровим; той оповідає про свій стан:

„Богові молюся, та Він не слухає мене, бо беззаконня мої перевищують мою голову;

Лікарям віддав увесь маєток, але допомоги не дістав; Немає зілля, що могло б змінити Божу кару; Знайомі мої нехтують мною, бо сморід мій позбавив мене усякої радості;

І ближні мої соромляться мене; Чужим я став через своє страждання братам моїм; Усі люди лають мене, і того, хто втішив би мене, не знаходжу".

Далі йде зображення стану хворого:

„Чи назву себе мертвим,— але мій шлунок бажає їжі, а язик сохне від спраги.

Чи подумаю, що я живий,— але не лише з ліжка не можу встати, але й посунутися не можу: ноги мої не ходять, а руками не лише працювати, але й обмацати себе не можу. Я непохований мрець, як я гадаю: ліжко — це моя труна,