Реферат: Риторично-образні особливості проповідей Кирила Турoвського

весна — це красна віра Христова, яка через хрещення оновлює людську природу; буйні вітри — гріхотворні помисли, що через покаяння змінилися на доброчини та живлять душекорисні плоди; а земля нашого єства, що прийняла слово Боже, як сім'я,... породжує дух спасіння.

Нині новонароджені ягнята та телята, хутко бігаючи, скачуть та, скоро до матерів повернувшися, веселяться, чабани, також, на сопілках граючи, з радістю Христа славлять:

ягнятами зву лагідних людей серед поган, а телятами — ідоложерців невірних країн,... що, до святої церкви обернувшись, молоко науки ссуть, а вчителі Христового стада... Христа Бога славлять.

Нині дерева паростки випускають, і квіти запашні процвітають, і ось уже сади солодкі запахи видають, і хлібороби, з надією працюючи, плододавця Христа закликають —

бо раніше ми були, як лісові дерева, що не мають плодів, а нині прищепилася Христова віра до нашого невір'я, та... райського нового буття... чекаємо; архиєреї та ігумени, працюючи для церкви, також нагороди від Христа чекають.

Вже в цьому уривку привертає увагу багатий стилістичний арсенал автора: епітети (буйні вітри; квіти запашні, красна віра), порівняння (хмари, як покривало; ми були, як лісові дерева, що не мають плодів), метафори (небеса освітилися, скинули темні хмари; небеса духовні; сонце правди, Христос; молоко науки ссуть; вчителі Христового стада), лексичні та семантичні повтори (небеса – небеса; сонце, красуючися – весна красується), анафора (нині – на початку абзаців) у поєднанні з паралельними граматичними структурами (нині небеса освітилися – нині сонце … піднімається – нині весна красується – нині … ягнята та телята …скачуть), епіфора (завершення текстових фрагментів дієсловом "чекати").

3 Вживання риторичних прийомів

Варто також звернути увагу на суто риторичні прийоми, як-от використання асоціацій[7] (ягнятами зву лагідних людей серед поган, а телятами — ідоложерців невірних країн…; весна — це красна віра Христова); комбіновані повтори[8] – використання тих самих елементів, об'єднаних новими зв'язками з метою глибшого проникнення у свідомість слухачів (сонце … у височінь піднімається – сонце правди, Христос, з труни вийшло); ампліфікація[9] , або підвищення напруги[10] , тобто не проста послідовність фраз, а поступовий вихід на кульмінацію (небеса освітилися, скинули темні хмари, … сонце у височінь піднімається, … сонце правди, Христос, з труни вийшло і рятує всіх, хто в нього вірує), а також смислова компресія, виражена перерахуванням віддалених у часі подій, які стягуються в логічний висновок: "Нині дерева паростки випускають, і квіти запашні процвітають, і ось уже сади солодкі запахи видають, і хлібороби, з надією працюючи, плододавця Христа закликають".

Набір ключових слів невеликий (небо, весна – віра, сонце – Христос, вчителі, стадо), але вони наче створюють каркас понять, на яких будується текст[11] , і саме це дозволяє автору зосередити уяву слухача на провідній ідеї проповіді.

Нині працьовита /епітет/ бджола, подібна до ченців /порівняння/, показує свою мудрість і дивує всіх; бо як ті ченці /порівняння/, живучи в пустинях, самі себе прогодовують та дивують ангелів і людей, так і вони (бджоли), на квіти вилітаючи, готують медовії щільники та постачають людям солодке, а церкві потрібне.

Нині всі красноголосні /епітет/ птиці церковних хорів /метафора/, гнізда будуючи, веселяться, тобто церковні чини: єпископи та ігумени, попи та диякони і дяки, кожний свою пісню співаючи, славлять Господа /асоціація/.

Кирило порівнює священиків, архиереїв „усіх церковних учителів" з архітекторами; Петра та Іоана біля гробу Христового — із Старим та Новим Завітом; Христа після воскресіння — з чабаном, який після сну бачить, що його отара розійшлася в різні боки, та збирає її, або з батьком, який прийшов додому з далекої подорожі та якого з радістю зустрічає жінка та діти. Поруч із широко розгорнутими порівняннями зустрічаємо короткі, майже натяки.

4 Ораторський ритм

І плачі, і промови, і антитези розпадаються на певні ритмічні одиниці, та, уважно читаючи проповіді Кирила, ми можемо навіть відчути той ораторський ритм, ті риторичні удари, на яких побудована його мова. Ще яскравіше виступає ця ритмічність мови у тих місцях, де використано паралелі, де з уст промовця виходять подібні одне до одного будовою та змістом речення. Наведемо приклад в оригінальному тексті. Великдень є —

„удивление на небеси,

и устрашение преисподнимъ,

и обновление твари,

и избавление миру,

разрушение адово,

и попрание смерти,

въекресение мертвымъ,

и погубление прелестныя власти діаволя,

спасение же человеческому роду

Христовымъ воскресениемъ,

обнищание ветхому закону.

і порабощение суботѣ,

обогащение Христовыя церкви, воцарение недѣли..."

Або оповідання про милосердя Христове, який нас

„близъ къ себѣ приводе,

и всего человѣка здрава сътворивъ,

разслабленаго въстави,