Реферат: Семінар6

хотіли й практичне життя трактувати науково та дотримуватись у ньому фактів; Лянґе ж судив, що коли йдеться про практичне життя, про норми, про діяння, то наука, її точка зору та методи втрачають сенс. Позитивістська теорія науки з ідеалістичною надбудовою, факти, доповнені ідеалами, — таким був його погляд на світ. Мінімалізм позитивістів полягав у тому, що культуру вони обмежували наукою, віддавали її під виключне відання останньої, а Лянґе, навпаки — обмежував науку, моральну, мистецьку, релігійну культуру людини вилучав з-під її компетенції.

МАРБУРЗЬКА ШКОЛА ТА ЇЇ ІДЕАЛІЗМ

Марбурзька школа була спершу табором кантіанців. Її зачинателя Когена кантіанець Лянґе вибрав собі як наступника на кафедрі. І до 60 року життя Коген видавав тільки книжки про Канта. Однак поступово перейшов до власної концепції, а саме до вкрай раціоналістичного ідеалізму, у переконанні, гг Зрештою, що розвиває Канта згідно з його найглибшими інтенціями. За ним пішов Наторп, також професор філософії в Марбурзі, а за ними двома — ціла "марбурзька школа",

ПОПЕРЕДНИКИ. Коген і Наторп хотіли йти шляхом Канта, але також шляхом Платона, твердячи, що це той самий шлях. Канта інтерпретували в дусі Платона, а Платона — в дусі Канта, так що між поглядами цих двох мислителів не залишилось майже ніякої різниці. І сконструювали такого Платона й такого Канта, які філософам досі й не снилися. Свою власну генеалогію подавали так: Парменід, Платон, Декарт, Ляйбніц, Кант. Вважали, що філософія всіх цих мислителів була в принципі ідентичною. Властиво найбільше їм відповідав Парменід. Платон і Кант також, але у специфічному розумінні. А вже у Ляйбніца та Декарта бачили повний вихід із колії. Крім цієї великої лінії бачили лише помилки. Бачили їх по обидва боки цієї лінії, як в емпіризмі, так і в метафізиці. Засуджували також тих післякантівських ідеалістів за те, що були метафізиками, хоча по суті справи самі пройшли подібну еволюцію.

ЗАЧИНАТЕЛІ. Герман Коген (1842—1918) викладав у Марбурзі філософію протягом 40 літ (1872—1912). У філософії відрізняв три частини: теорію пізнання (тобто логіку), етику та естетику. Займаючись початкове виключно Кантом, оприлюднив про нього, за цим поділом, три книжки: «Kants Theorie der Erfahrung» (1871), 2 вид. значно змінене (1885), «Kants Begriindung der Ethik» (1877), «Kants Begmndung der Asthetik» (1885). А потім — уже в XX віці — ті самі три розділи опрацював по-своєму: «Logik der reinen Erkenntniss» (1902), «Ethik der reinen Willens» (1904), «Asthetik des reinen Gefuhls» (1912), Оригінальність і високий стиль думки поєднував із непоступливістю та без­оглядністю. Свою філософію, мало релігійну за змістом, трактував як релігійну місію. З роками щораз більше писав і говорив у стилі пророків, виражаючись у туманний і загадковий спосіб. У пізнішому віці, майже зовсім глухий і незрячий, уперто розвивав свою філософію, не дбаючи про зв'язки із видимим та чуваним світом.

Пауль Наторп (1854—1924), філософ і класичний філолог за освітою, викладав філософію в Марбурзі з 1885 p. Спершу учень позитивіста Лааса, потім повністю приєднався до поглядів Когена. Надав їм яснішого і простішого стилю викладу, не чинячи їх зрештою яснішими за змістом. На противагу до безоглядного та непримиренного Когена, який засуджував усю сучасну філо­софію і жив у цілковитому відособленні, намагався знайти пов'язання зі сучасними течіями філософії та результатами науки, щоб зінтерпретувати їх в дусі марбурзької школи. Так він зробив зокрема з теорією природознавства (в «Grundlagen der exakten Wissenschaften», 1910) і з психологією («Allgemeine Psychologies', I, 1912). Багато займався історією: розвиваючи задум Когена, дав однаково оригінальну, як і поборювану інтерпретацію платонівської науки про ідеї (в книжці «Platos Ideenlehre^, 1903). Працював також над етичними пробле-

мами, надаючи їм суспільного і виховного забарвлення («Sozialpddagogik», 1899). Ерудицією, працьовитістю, педантичною систематичністю доповнював великі нариси філософії Когена. В політиці, так само як той, був прихиль­ником соціалізму, але обидва як кантіанці та вороги матеріалізму з ученням Маркса солідаризувалися тільки в суспільних питаннях, а не у філософських.

ПОГЛЯДИ. 1. Кантіанство. Основні думки кантіанства можна подати у трьох пунктах: 1) пізнання виростає з двох коренів, з чуттів і думки; обидва необхідні, взаємодоповнюються та контролюються (всупереч як емпіризмові, що недооцінював думку, так і раціоналізмові, що недооцінював чуття); 2) думка вводить у пізнання чинник усезагальності, але також суб'єктивності; 3) внаслідок цього пізнаємо лише явища (всупереч метафізикам), але поза явища­ми існує непізнаване буття (всупереч суб'єктивним ідеалістам).

Це було кантіанство, принаймні його вважали таким у добі його найбіль­шого розквіту в XIX віці. Марбурзька школа від цього почала, але потім у всіх пунктах відійшла, твердячи, що кантіанство треба або інакше розуміти, або видозмінити.

2. Раціоналізм проти емпіризму. Філософів усіх часів чи не найбільше розділяє те, в чому вони бачать достовірність: одні вірять тільки фактам, другі тільки почуттю необхідності. Перші створили емпіризм, другі — раціоналізм. Особливу позицію займав Кант: не довіряв ані самим фактам, ані самому почуттю необхідності, зате довіряв їм, коли поєднуються між собою. Це дало початок його особливій "критичній" філософії. Натомість засновники марбурзької школи до фактів не мали жодної довіри, оскільки факти знаємо тільки через чуттєві дані, котрі є лише суб'єктивними реакціями і не дають жодної підстави для об'єктивного знання.

При такій орієнтації засновники марбурзької школи мусили бути против­никами емпіризму. Дані чуттів не лише не є джерелом пізнання (як хоче емпіризм), але нічим не спричинюються до пізнання, не мають для нього жодного значення. Значення мають єдино чуттєві необхідності. Ними виключно й керується точна наука, не зберігаючи нічого з чуттєвих даних. В емпіризмі марбурзька школа бачила найбільшу з помилок, а його ініціаторів — Локка і Юма — звинуватила в тому, що занапастили філософію.

Марбурзька школа поборювала також арістотелізм через те, що за основу бере чуттєві дані. Не тільки не вважала Арістотеля великим філософом, але мала його за шкідливого відступника, котрий зрадив Платона і на довгі віки запровадив філософію на хибний шлях.

Мало того, школа, властиво, закинула кантіанство, в кожному разі "право­вірне" кантіанство з його двома джерелами пізнання, оскільки визнавала тільки одне. Згідно з кантіанством, думка давала пізнанню форму, а чуття матеріал. Тимчасом для марбурзької школи пізнання було виключно справою думки, отож думка мусить надавати пізнанню матеріал, оскільки чуттєві дані, випад­кові та суб'єктивні, інформують нас хіба про нас самих, але не про світ. Думка отримує від чуттів тільки подразники, але не матеріал. Вона діє під впливом цих подразників, але своє знання про предмети мусить сконструювати

сама. Це було вже не кантіанство, а чистий раціоналізм. Переконання про виключність і самодостатність думки було ближчим до Фіхте й Геґеля, ніж до Канта.

Марбурзька школа, захищаючи виключність думки та розуму, боролася аж на два фронти. Поборювала не тільки погляд, що пізнання, якщо можна так сказати, є нижче від розуму, але також що пізнання вище від розуму. Інакше кажучи, боролася не тільки з емпіризмом, але також із містицизмом, в якому бачила погляд без жодних підстав, чисте непорозуміння. А до містицизму зараховувала також інтуїтивізм.

3. Апріоризм проти психологізму. Кант твердив, що суб'єкт пізнаючи накидає предметам свої власні форми. Тому знаходить ці форми у всіх пред­метах; вони повсюдні, але тільки суб'єктивні. Вони вроджені для розуму, інтелект містить їх у собі. Можна зробити висновок, що якби наш інтелект був збудований інакше, то й ці форми були б іншими. Тому очевидно, що це є форми нашої психіки і їх слід розуміти психологічно.

Так принаймні інтерпретували Канта кантіанці. Натомість Коген покинув цю психологічну інтерпретацію. Він інтерпретував так: апріорні форми пізнан­ня, котрі відзначив Кант, не є формами психіки, не є вроджені, інтелект не містить їх у собі, вони не є залежні від будови нашого інтелекту. Це радше форми, якими кожен суб'єкт, кожен інтелект мусить послуговуватись, якщо має пізнавати предмети. Без них пізнання предмету було б неможливим, вони виникають, коли суб'єкт уявляє собі предмет, і не були б іншими, коли б людський інтелект був збудований інакше. Бо інтелект пізнає лише тоді, коли може на це спромогтись. Якщо не може спромогтись, то не може нічого пізнати.

Коген визнавав, що Кант послідовно не дотримався цього розуміння своєї теорії, але воно було його глибшою інтенцією, в кожному разі його властивим філософським здобутком. І якщо сьогоднішня філософія має користати з Канта, то мусить його розуміти саме так, усупереч першим неокантіанцям, які його розуміли психологічно.

Ця інтерпретація мала далекосяжні наслідки, а саме відбирала у філософії Канта її суб'єктивні, релятивістські, антропоморфні риси: те, що людський інтелект трактує явища у певних категоріях, напр., кількості чи причинності, загалом не означає, що забарвлює їх по-своєму. Зовсім навпаки: ці категорії як необхідні умови пізнання предметів є якнайбільш предметними. Тому марбурзька школа заперечувала суб'єктивізм.

4. Трансцендентальний метод проти спекулятивного. Виникає питання, як встановити ці апріорні форми пізнання. Раз вони не є формами психіки, то цього не можна зробити психологічно. Психологічне спостереження тут не допоможе. І марбурзька школа поборювала психологізм.

Але так само не можна, як це робили Фіхте та Геґель, виводити їх апріорно, тому що то вже спекулятивний метод без зв'язку з дійсністю. А якщо йдеться про предметне пізнання, то треба звернутися до дійсності. Як це зробити? Не через чуттєві сприйняття, оскільки вони інформують нас про нашу власну реакцію, а не про дійсність. То що ж інформує нас про неї?

Інформує наука, а саме точна наука. Вона елімінує чуттєві дані і все те, що є суб'єктивною реакцією суб'єкта, залишаючи те, що у досвіді є предметним.

Тут школа залишилась вірною Кантові. Бо істотною рисою кантіанства було, що філософія мусить спиратися на науку, черпати свої узагальнення з неї. Кант говорив, що метод філософії мусить бути "трансцендентальним", і марбурзька школа зробила на цьому найбільший наголос. Розуміли це так, що філософія звертається до "факту науки" і встановлює, якими є необхідні умови цього факту. Це і тільки це є її завданням і способом поступування.

Тут марбурзька школа, що, зрештою, йшла власним шляхом, збігалася з іншими напрямками сучасної думки: спільним для них було звертання до конкретних наук. Так само поступали не тільки ранні кантіанці, але також позитивісти та нові матеріалісти. Однак при всіх подібностях між ними були принципові відмінності, а саме: марбурзька школа зверталася не до всіх наук, а тільки до тих, котрі вважала "найдосконалішими — до математики та матема­тичного природознавства, оскільки інші науки не позбулися повсякденного, чуттєвого, суб'єктивного бачення світу. Результати цього обмеження не могли не виявитися; школа зверталася до абстрактних наук і витворила абстрактну картину світу, зовсім відмінну від тої, яку витворили "сцієнтисти", хоча ті

так само зверталися до конкретних наук.

5. Опозиція проти дуалізму явищ і речей. Ствердивши, що пізнання має

суб'єктивні складники, Кант приймав, що пізнаємо єдино явища, а не речі самі в собі, однак не виявляв сумніву в тому, що речі в собі існують. У повсякденній свідомості прізвище Канта з жодним іншим поняттям не спле­лося так сильно, як із поняттям "речі в собі". Проте вже ранні кантіанці, на чолі з ЛянГе, мали сумніви щодо цього поняття. Звертаючись до деяких висловів Канта, говорили, що це тільки "граничне поняття" (Grenzbegnff). Це означає, що воно становить тільки ідеальну границю наших зусиль, аби окрес­лити явища, тому не протистоїть явищам, а є властиво ідентичне з явищами,

є нашим горизонтом, а не чимось недостовірним поза ним.

Коген пішов у цьому напрямку: найперше інтерпретував поняття речі в собі як граничне поняття, а потім його цілковито відкинув, у переконанні, що може викликати тільки непорозуміння, витворюючи ілюзію якоїсь двоїс­тості явищ і речей, котрої насправді немає. Твердив також, що Кант взагалі-то не надавав цьому поняттю ваги, що воно було не його ідеєю, а залишком давньої метафізики, від якої він не вмів цілковито визволитись. Це мусять зробити його наступники. І марбурзька школа поборювала дуалізм речей і явищ, трактувала світ моністичне. А що твердження про речі в собі ототож­нювала з метафізикою, то поборювала й метафізику.

6. Ідеалізм проти матеріалізму. Якщо в дійсності немає речей у собі, то в ній немає нічого, що б виходило за межі свідомості. І немає підстав, аби