Реферат: Семінар6
"Протиставлення суб'єкту й предмету, — писав Коген, — кульгає: воно є
залишком схоластики. Немає предмету інакше як через суб'єкт. Якщо так, то предмет має ту ж природу, що й суб'єкт, відтак не протистоїть думці, а
міститься у її рамках". Наслідком цього був ідеалізм: марбурзька школа мала члч
його за основну тезу, тому поборювала передусім матеріалізм. Вважала, що може послатися тут на нову фізику, котра розбила традиційне розуміння матерії. "Ідеалізм проник у нову фізику, — писав Коген. — Теорії електрики судилося здійснити найбільший переворот у розумінні матерії і через перетворення її в силу довести до перемоги ідеалізму".
Школа поборювала не тільки матеріалізм, але всілякий реалізм, що приймає, буцімто речі існують поза думкою, ніби є виключно "даними", я думки мають їх тільки охопити. Думка володіє своїми сталими формами, котрих уживає, аби за їх допомогою схопити явища. В Марбурзі говорили, що першим, хто це зрозумів, був Платон і що його "ідеї" не були нічим іншим, як тільки такими формами інтелекту. Явища є самі по собі чимось неокресленим і суб'єктивним. В науці від них залишається тільки те, що думка може схопити.
Свій ідеалізм школа не трактувала як суб'єктивний: форми мислення не пов'язані з індивідуальним Я. Вони є власне повсюдні, безособові. І школа поборювала беркліївський суб'єктивний ідеалізм не менш рішуче, ніж матеріалізм.
7. Реляціонізм проти субстанціалізму. Наука, згідно з поглядами марбур-зької школи, діє в той спосіб, що встановлює відношення між явищами. Істинне, тобто наукове пізнання є тільки пізнанням відношень. Вони краще знані, більш окреслені, ніж речі, між якими виникають. Хімія краще знає те, в яких пропорціях сполучаються тіла, ніж те, якою є природа сполучуваних тіл. Фізика знає рухи, не знаючи властиво, що рухається. Звичний погляд говорить, що первинними є речі (субстанції), а відношення (зв'язки) — вторинні, залежні від субстанцій. Марбурзька школа обернула цей погляд: для думки первинними є власне відношення, а речі вторинними. Наука знає тільки їх відношення до інших речей. Цей погляд можна назвати реляціонізмом на противагу до натурального субстанціалізму. Реляціонізм не є релятивізмом, бо про зв'язки маємо знання, котре є не релятивним, а безумовним.
Емпіристи приймають, що за допомогою сприйнять пізнаємо факти, і це є підставою всього нашого знання. Це — ілюзія: факти пізнаємо лише тоді, коли схопили їх думкою, коли встановили їх відношення до інших фактів. А сприйнятий факт ще не є фактом пізнаним: він є, як постійно повторювала марбурзька школа, тільки '"невідомим", тільки іксом. Не є даний думці, а — заданий. Напевне, усталення фактів є метою науки, але безпосередньо вловити їх вона не може. Єдине, що може зробити, — тільки будувати логічні конструкції, котрі б їм відповідали. Факти є тільки проблемами, а мисленнєві конструкції їх розв'язками. Конструкції ж завжди гіпотетичні, ніколи не є остаточними. Тому пізнання не має і не може мати кінця. Наука ніколи не є закінченою, готовою. Вона у вічному становленні, вічному fieri. У ній, як говорив Наторп, "дорога є всім, а мета нічим".
8. Система філософії. Ідеалістична позиція марбурзької школи спричинила те, що теорія пізнання була для неї одночасно теорією буття, оскільки немає іншого буття, ніж пізнаване, та іншого пізнання, ніж пізнання буття. Ця теорія пізнання й буття становила першу частину марбурзької системи філософії. Її називали логікою, для зазначення, що вона є цариною логосу, тобто розуму, хоча з логікою як у традиційному, так і новому розумінні, якого їй надало
XX століття, мала небагато спільного.
Крім того система філософії в марбурзькій школі охоплювала ще дві частини: етику та естетику. Етика була тут автономною, ідеалістичною, апріорною, ворожою до всілякого натуралізму, утилітаризму, еволюціонізму. Ставила цілі абсолютні, але не трансцендентні, за своїм змістом була гуманітарною та суспільною. Вже не містила таких крайніх і бентежних ідей, як марбурзька логіка. До етики школа включала філософію права та соціальну філософію, а також філософію релігії, у переконанні, що в релігії моральний чинник має суттєву позитивну цінність, а все інше є мітом. На естетику школа робила
менший акцент.
Натомість включала в систему філософії ще психологію, а Наторп розвинув
дуже специфічний погляд на цю науку. Був він оберненням звичного погляду, що вона є першою з наук, котра безпосередньо описує стани свідомості, і єдиною, що має безпосередній характер, бо всі інші мусять послуговуватись мисленнєвою конструкцією. Тимчасом Наторп судив, що стани свідомості взагалі описати, схопити поняттєве не можна. Це можна зробити єдино стосовно до предметів, до об'єктивних відношень, до того, що становить логічне, етичне чи естетичне знання. Але через те, що це знання є твором свідомості, воно дає нам також опосередковано інформацію про неї: що свідомість мусить охоплювати такі, а не інші здатності, потрібні для того, щоб дати логіку, етику, естетику. В цьому випадку методом психології є не безпосереднє спостереження свідомості, а її реконструкція на основі її витворів. Тому вона є не першою наукою, а власне кінцевою. Мислячий суб'єкт скерований на предмети і через це тільки вторинно може охопити самого себе через обернення напрямку мислення. У психології XX віку ця концепція марбурзької школи не була цілком відособленою: деякі течії хоч не поділяли її висновку про реконструк-ційний характер психології, натомість поділяли її постулат про неможливість безпосереднього охоплення явищ свідомості.
ЗІСТАВЛЕННЯ. Раціоналістичний ідеалізм був найзагальнішою тезою марбурзької філософії. З ним поєднувався програмний зв'язок пізнання з математикою та з математичним природознавством і заперечення пізнавальної цінності чуттєвого досвіду. Ніхто ніколи у філософії не відходив далі від природної, чуттєвої картини світу, а з великих філософів хіба Парменід і Платон відійшли настільки ж далеко. Марбурзька школа почала від Канта, але пізніше наблизилася до післякантівських ідеалістів. І відійшла від усіх течій, пов'язаних з емпіризмом. Однак і з ними ділила певні риси сучасної думки: монізм, реляціонізм, переконання у вічній незавершеності знання.
ВПЛИВ. Коген почав свою діяльність бл. 1870 року, а Наторп — бл. 1880. Почали як кантіанці, але ще перед кінцем століття виступили з власною філософією і витворили окрему школу. З неї вийшли К. Форлендер, історик філософії та діяч соціалізму в добі ревізіонізму, К. Ласвіц, літератор та історик атомізму, Р. Штамлер, філософ права. Проте школа розрослась і стала відомою
лише на початку XX віку. Тоді Коген оприлюднив свою систему, Наторп — свої книжки про Платона та про психологію, з їх провокаційними тезами. Тепер школа дала двох молодших мислителів, котрі стали незаперечними величинами німецької філософії цього століття: Е. Кассірера і М. Гартмана. З 1908 p. Коген і Наторп почали видавати «Philosophische Arbeiten» для робіт, що виходили з їх школи. Школа мала від початку незрівнянно більше супротивників, ніж прихильників, зате вони були їй цілковито відданими. До Марбурга протягом деякого часу тягнулись на студії не лише німці, але й іноземці, особливо американці, росіяни та іспанці.
Натомість після І світової війни наступив раптовий кінець школи. Коген помер, його кафедру зайняв представник іншого напрямку. Гартман відійшов від школи, наблизившись до феноменології. Кассірер перейшов на терен історії, подібно Г. Геймсоет та інші колишні члени школи, нових же не було — і раптово школа минулася без сліду. Її крайність і незвичність якийсь час ще притягали, але потім, навпаки, розчарували.
ОСТАННЄ ПОКОЛІННЯ ШКОЛИ. Найвидатнішим його представником був Ернст Кассірер (1874—1945). Він був головно істориком, але історичними роботами намагався підтримувати тези школи. Зокрема тезі про апріористський і синтетичний характер пізнання надав історичного підґрунтя в тритомній праці «Das Erkenntnisproblem» — найобширнішій історії теорії пізнання Нового Часу, яка досі була написана. Студіював у Марбурзі, був доцентом у Берліні, професором у Гамбурзі. В добі націонал-соціалізму змушений був тікати з Німеччини, спочатку до Швеції, потім до Сполучених Штатів, де закінчив своє життя. Був великим філософським ерудитом цього покоління. У галузі історії філософії був світовим авторитетом: повсюдне визнання, яким користувався, контрастува?